— Медальйон, який їй подарував тато,— сказала Анна.— Він потемнів, та коли його відчинили, моя світлина всередині була як новенька,— промовила Анна, і зненацька її очі знову заблищали від сліз. Уна простягнула руку й поплескала Анну по коліну.— Кажуть, мені його повернуть, коли закінчаться всі процедури.
— Як гарно,— тихо зронила Робін.
— А ви чули, що знайшли в її сумочці? — запитала Кім.
— Ні,— відповів Страйк.
— Нотатки з прийому Тео,— сказала Кім.— Усе читабельне — шкіра їх захистила. Її повне ім’я було Теодозія Лавридж, вона була з родини кочівників-пейві. Марго підозрювала позаматкову вагітність і хотіла подзвонити в «швидку», але Тео сказала, що її відвезе хлопець. З нотаток Марго можна зробити висновок: Тео боялася, що про вагітність дізнається її родина. Схоже, їм не подобався її хлопець.
— Ось чому вона так і не відгукнулася? — мовила Робін.
— Мабуть,— відповіла Кім.— Бідолашна дівчина. Сподіваюся, у неї все закінчилося добре.
— А можна поцікавитися,— подивився Рой на Страйка,— які перспективи, на вашу думку, має справа проти Дженіс Бітті? Бо ми... не знаю, що кажуть ваші знайомі з поліції... ми чули, що судмедесперти так і не змогли довести, що Марго накачали ліками.
— Поки що не змогли,— підтвердив Страйк, який учора ввечері розмовляв з Джорджем Лейборном,— але я чув, що вони збираються використати новомодний спосіб пошуку слідів хімічних речовин у цементі, в якому лежало тіло. Гарантій немає, але нещодавно в Штатах цей метод успішно використали.
— Але якщо вони так і не зможуть довести, що її приспали,— сказав Рой з напруженим виразом в очах,— справа проти Дженіс базуватиметься лише на непрямих доказах, правильно?
— Її адвокат намагається виправдати її, судячи з його коментарів пресі,— мовила Кім.
— Йому доведеться багато попрацювати,— сказав Страйк.— Захист має надати пояснення, чому телефон, який належав неіснуючій соцпрацівниці, знайшли в її будинку і чому Аторни мали цей номер. Родичі Аторнів з Лідса впізнали її як жінку, яка допомогла їм вичистити квартиру. Глорія Конті готова приїхати свідчити стосовно пончика в холодильнику і нападів блювоти у них з Вілмою, а Датвейт збирається дати свідчення...
— Справді? — зронила Уна, і її обличчя проясніло.— Ох, це добре, ми хвилювалися, що він...
— Гадаю, він нарешті усвідомив, що єдиний вихід для нього — пройти через це,— сказав Страйк.— Він готовий засвідчити, що відколи почав їсти те, що варила Дженіс, у нього почалися симптоми отруєння, а головне, що Марго під час останньої консультації порадила йому не їсти нічого, приготованого Дженіс.
— А ще ж ми маємо свідчення Кевіна Бітті, що його донька випила відбілювач, коли залишалася під опікою Дженіс, і що мати і його самого поїла «особливими напоями», після яких йому ставало зле... Що ще? — звернувся Страйк до Робін, заохочуючи її продовжити, бо йому дуже хотілося поїсти торта.
— Ну, є ще отруйні речовини, які вилучили з кухні Дженіс,— заговорила Робін,— не кажучи вже про той факт, що вона спробувала отруїти чай Корморана, коли він прийшов до неї зі звинуваченнями. А ще є отруєна їжа, яку поліція знайшла в Айрін, і фотографії в рамочках на стіні, де серед інших висіли фото і Джоанни Гаммонд, з якою Дженіс начебто й не була знайома, і Джулі Вілкс, яка потонула в таборі Батліна в Клактоні. Поліція впевнена, що зможе отримати докази з могил інших жертв, навіть якщо результати експертизи по Марго виявляться непереконливими. Дженіс кремувала свого бойфренда Ларрі, але його коханка Клер була похована, і її вже ексгумували.
— Особисто я вважаю,— сказав Страйк, який упорався з половиною свого шматка торта, поки Робін говорила,— що вона згниє у в’язниці.
— Що ж, приємно це чути,— мовив Рой з полегшенням, а Синтія задихано зронила:
— Так, ні, безперечно.
Кицька на вікні озирнулася, а тоді повільно розвернулася назад і задивилася на дощ, у той час як її близнючка сонно м’яла светр Страйка.
— Ви ж двоє прийдете на похорон, так? — запитала Анна.
— Матимемо за честь,— відповіла Робін, бо Страйк щойно поклав у рота ще одну величеньку порцію торта.
— Ми... е-е-е... віддали всі приготування на Аннин розсуд,— сказав Рой.— Все вирішує вона.
— Хочеться, щоб у мами була справжня могила,— мовила Анна.— Щоб можна було прийти, розумієте... після всіх цих років, коли ми не відали, де вона. Хочу мати можливість будь-коли знайти її.
— Я вас розумію,— озвався Страйк.
— Ви просто не уявляєте, що зробили для мене,— повторила Анна втретє. Вона простягнула руку Уні, але дивилася на Синтію.— Тепер у мене є Уна, а ще Син, яка була мені чудовою матір’ю... Мама точно не помилилася, обираючи людину, яка мене ростила...