Страйкові мимохідь згадався племінник Люк, який зламав його навушники в Сент-Мосі.
— Марго з чоловіком мали дуже симпатичний будиночок у Гемі. Чоловік теж був лікар — гематолог. Великий сад... Ми з Джиїл привели своїх дівчат, але оскільки Бреннер не прийшов, а Дороті образилася, що чоловік Марго насварив її сина, боюся, Марго не досягла своєї мети. Всі так і лишилися в своїх окопах.
— А всі інші прийшли?
— Наче так. Ні... заждіть. Здається, прибиральниця... Вілма! — аж просяяв доктор Ґупта.— Гі звали Вілма! Я навіть не думав, що досі пам’ятаю... а от прізвище... я його, здається, навіть і тоді не знав...
Ні, Вілми не було. Але всі інші прийшли. Дженіс теж привела свого сина — він був молодший за сина Дорогі та краще вихований, наскільки я пам’ятаю. Мої доньки грали в бадмінтон з малим Бітті.
— Дженіс була заміжня?
— Розлучена. Чоловік пішов до іншої. Вона це пережила й самотужки виховала сина. Такі жінки, як Дженіс, завжди дають цьому раду. Дивовижно. Коли ми були знайомі, вона мала важке життя, але пізніше знову вийшла заміж. Я порадів, коли про це дізнався.
— Дженіс і Марго ладнали між собою?
— О так. Вони обидві мали цей дар — не погоджуватися, проте не ображатися.
— І часто між ними була незгода?
— Ні-ні,— запевнив доктор Ґупта,— але в робочому середовищі завжди доводиться приймати рішення. Ми були... принаймні намагалися бути... демократичною організацією... Ні, Марго та Дженіс ставилися до розбіжностей раціонально, без особистих образ. Гадаю, вони одна одній подобалися. Дженіс вразило зникнення Марго. Коли я йшов з клініки, вона розповіла, що Марго снилася їй мало не щотижня. Нас усіх змінила та подія,— тихо додав Ґупта.— Ніхто не чекає, що друг чи подруга просто розчиниться в повітрі, не лишивши жодного сліду. Є в цьому щось... незбагненне.
— О так,— погодився Страйк.— А які були стосунки в Марго з жінками з реєстратури?
— Ну, Айрін, старша з них,— зітхнув Ґупта,— мала ще той норов. Пам’ятаю, що вона часом бувала... не так груба, але досить зухвала з Марго. На святкуванні Різдва в клініці... то Марго організувала, знову хотіла, щоб усі поладнали... Айрін добряче випила. Пам’ятаю, що мали місце якісь розбіжності, але що конкретно — не згадаю. Наче нічого серйозного. Коли я побачив їх наступного разу, обидві трималися цілком дружньо. Після зникнення Марго Айрін була в істериці.
Запала коротка пауза.
— Почасти то було про людське око,— додав Ґупта,— але певен, що переймалася вона щиро. Глорія — бідолашна маленька Глорія — дуже горювала. Для Глорії Марго, знаєте, була більш ніж начальницею. Скоріше старшою сестрою, наставницею. Саме Марго взяла її на роботу, хоч Глорія майже не мала досвіду. І мушу визнати,— розсудливо додав Ґупта,— що вона добре працювала. Дуже старалася, швидко вчилася. Було досить один раз вказати їй на помилку. Думаю, вона була з дуже бідної родини. Дороті її дещо зневажала, бувало, поводилася украй нелюб’язно.
— А що прибиральниця Вілма? — спитав Страйк, дійшовши до кінця переліку.— Як ладнала з Марго вона?
— Якщо скажу, що пам’ятаю, то збрешу,— сказав Ґупта.— Вілма була дуже тиха. Не чув, щоб з нею були якісь проблеми.
По короткій паузі Ґупта додав:
— Дуже сподіваюся, що я зараз нічого не вигадую, але наче пам’ятаю, що у Вілми був проблемний чоловік. Здається, Марго казала, що Вілмі варто з ним розлучитися. Не пам’ятаю, чи вона це сказала просто Вілмі в очі... мабуть, так і було, це схоже на Марго... але факт,— провадив він,— що потому як я пішов з клініки, Вілму звільнили. Казали, що вона пиячила на роботі. Вона справді завжди приходила з термосом... Але припускаю, що тут я наплутав, тож не робіть великих висновків. Як я вже казав, це сталося після мене.
Двері до вітальні відчинилися.
— Ще чаю? — спитала місіс Ґупта й забрала тацю і вже холодний чайник, а Страйкові, який схопився їй допомагати, звеліла сидіти й не метушитися. Коли вона пішла, Страйк спитав:
— Я можу попросити вас згадати день, коли Марго зникла, докторе Ґупта?
Ніби зібравшись на силі, дрібний лікар відповів:
— Звісно. Але мушу вас попередити: все, що я пам’ятаю про цей день, це те, що я свого часу розповів поліції. Розумієте? Зараз моя пам’ять уже не та. Я здебільшого пам’ятаю те, що казав інспекторові.
Страйк подумав, що нечасто свідки настільки свідомі. Він мав великий досвід збирання свідчень і знав, що люди міцно тримаються за першу свою версію; цінна інформація, про яку не було згадано цього першого разу, часто губиться під шаром більш формальної версії, яка заступає собою справжню пам’ять.