— Нічого страшного,— сказав він Ґупті.— Просто розповідайте все, що пам’ятаєте.
— Отже, день був цілком звичайний,— почав Ґупта.— Єдине, що хоч трохи вибивалося зі звичного графіка,— одна з дівчат з реєстратури мала на другу тридцять йти до зубного лікаря. Власне, то була Айрін. Ми, лікарі, працювали кожен у своєму кабінеті. До другої тридцять дівчата були в реєстратурі, потім Айрін пішла, і Глорія лишилася сама. Дороті була на своєму місці до п’ятої — о п’ятій вона зазвичай ішла додому. Дженіс була в клініці до обіду, потім пішла на виклики, як це було заведено. Марго я кілька разів бачив на... не те щоб на кухні, але в нас був куточок, де були чайник і холодильник. Вона раділа через Вілсона.
— Через кого?
— Гарольда Вілсона,— усміхнувся Ґупта.— Напередодні були вибори. Лейбористи отримали більшість після того, як він з лютого став лідером меншості.
— А,— кивнув Страйк,— точно.
— Я пішов о пів на шосту,— провадив Ґупта.— Попрощався з Марго, в неї були відчинені двері в кабінет. Бреннер зачинився. Я вирішив, що в нього пацієнт. Звісно, про те, що було далі, я не можу говорити обізнано, бо я вже пішов,— додав він,— але можу переповісти те, що чув від інших.
— Якщо ваша ласка,— сказав Страйк.— Мене особливо цікавить та пацієнтка, через яку Марго затрималася.
— А,— Ґупта склав кінчики пальців разом і закивав,— ви чули про таємничу чорняву панну. Все, що про неї знаю я, я почув від маленької Глорії. Ми приймали пацієнтів у порядку живої черги. Хто реєструвався на прийом, теж приходили й чекали — якщо, звісно, то не було щось невідкладне. Але ця жінка прийшла з вулиці. Вона не була нашою пацієнткою, але мучилася від сильного болю в животі. Глорія сказала їй зачекати, а потім пішла спитати, чи Джозеф Бреннер її прийме, бо в Марго були пацієнти, останні на той день.
Бреннер не зрадів проханню. Поки Глорія говорила з ним, Марго вийшла з кабінету разом зі своїми пацієнтами — то була мама з дитиною — і сказала, що подивиться пацієнтку, бо просто з клініки йде на зустріч з подругою у паб неподалік. За словами Глорії, Бреннер буркнув щось на взір «дуже люб’язно з вашого боку», і як на нього, це була цілком дружня репліка. Тоді від узяв пальто й капелюх і пішов.
Глорія повернулася до прийомного покою і сказала дівчині, що Марго її подивиться. Та пішла до кабінету й лишалася там довше, ніж очікувала Глорія. Десь двадцять п’ять, якщо не тридцять хвилин. Була вже чверть по шостій, а Марго мала зустрітися з подругою о шостій. Нарешті пацієнтка вийшла з кабінету й пішла. Далі вийшла Марго, уже в пальті. Сказала Глорії, що запізнюється на зустріч, і попросила її зачинити клініку. Тоді вийшла під дощ... і більше ніхто її не бачив.
Двері вітальні знову відчинилися. Увійшла місіс Ґупта зі свіжозапареним чаєм. Страйк знову підвівся, щоб їй допомогти, і знову отримав наказ сидіти. Коли вона пішла, Страйк запитав:
— Чому ви сказали, що пацієнтка була таємнича? Бо вона не була приписана до клініки чи...
— О, то ви не в курсі цієї історії? — спитав Ґупта.— Ні-ні. Річ у тім, що потім було багато розмов про те, жінка то взагалі була чи ні.
Усміхнувшись тому, як здивувався Страйк, він пояснив:
— Почалося з Бреннера. Він тільки пройшов повз неї, але детективу сказав, що бачив чоловіка і здивувався, коли потім почув, що то була жінка. За словами Глорії, то була кремезна молода панянка, чорнява — «мов циганка», так вона сказала... термін не дуже політкоректний, але такі були її слова. Звісно, більше ніхто з нас її не бачив, тож важко судити. Поліція оприлюднила звернення до тієї дівчини, але ніхто не відгукнувся, тож детектив почав тиснути на Глорію, щоб та підтвердила, що йдеться про переодягненого чоловіка чи що вона могла помилитися, вважаючи, що то жінка. Але Глорія стояла на тому, що здатна відрізнити жінку від чоловіка.
— Детектив — то Білл Талбот? — спитав Страйк.
— Саме так,— кивнув Ґупта й потягнувся по чай.
— Як гадаєте, він хотів думати, що в клініку приходив переодягнений чоловік, бо...
— Бо Денніс Крід іноді одягався в жіноче вбрання? Так,— кивнув Ґупта.— Хоча тоді його називали Ессекським Різником. Його справжнє ім’я ми дізналися лише в 1976 році. А про зовнішність Різника ми тоді знали тільки, що він міцної статури й чорнявий — тож я розумію, звідки взялися підозри Талбота, проте...
— Проте дивно, що Ессекський Різник зайшов до клініки й чекав своєї черги?
— Так... дуже,— кивнув доктор Ґупта.
Протягом короткої мовчанки Ґупта пив чай, а Страйк гортав записник, перевіряючи, чи спитав усе, що хотів. Першим заговорив Ґупта.