— Це класика,— повідомила знуджена асистентка, дивлячись, як Робін пшикає «Рив Ґошем» на чисту паперову смужку та вдихає.
Робін зазвичай цінувала парфуми, схожі на знайомі рослини чи їжу, але цей аромат не належав до світу природи. Чулася примарна троянда, але був і металевий присмак. Робін, звична до приязних запахів фруктів і солодощів, з усмішкою відклала смужку, похитала головою і пішла.
То от чим пахла Марго Бамборо! Цей запах був вибагливий, не такий, що подобався Метью на Робін,— не природна суміш з інжировою нотою, свіжа, молочно-зелена.
За наступним рогом Робін побачила просто перед собою фасеткову круглу пляшку зі скла, наповнену рожевою рідиною: «Квіткова бомба», аромат Сари Шедлок. Робін бачила таку саму у ванній кімнаті Сари й Тома, коли вони з Метью приходили до них на вечерю. Покинувши Метью, Робін мала досить часу, щоб зрозуміти, що коли Метью міняв постіль посеред тижня («пролив чай» або «вирішив поміняти сьогодні, щоб тобі завтра було менше роботи»), то хотів приховати цей крикливий солодкий запах, а не тільки інші, більш очевидні сліди, що просочувалися попри презервативи.
— Це сучасна класика,— з надією сказала інша асистентка, помітивши, що Робін дивиться на скляну гранату. Усміхнувшись, Робін похитала головою і рушила далі. Тепер її віддзеркалення стало зовсім сумним; вона брала пляшечки й нюхала паперові смужки, без радості полюючи бодай на щось, що виправить цей паршивий день народження. Раптом Робін пожалкувала, що йде до пабу з подругами, а не додому.
— Шукаєте щось конкретне? — спитала чорношкіра дівчина з високими вилицями, повз яку проходила Робін.
За п’ять хвилин по короткій професійній розмові Робін поверталася на Оксфорд-стріт з квадратною чорною пляшечкою у сумці. Асистентка її переконала.
— ...а якщо хочете щось зовсім інакше,— сказала вона, дістаючи п’яту пляшечку, пшикаючи на смужку й помахуючи нею,— спробуйте «Фрака».
Вона простягнула смужку Робін, у якої вже горіли ніздрі після парфумерної атаки останніх тридцяти хвилин.
— Звабливий, але, знаєте, дорослий аромат. Справжня класика.
Вдихнувши п’янку, розкішну, густу туберозу, Робін спокусилася думкою стати на тридцятому році життя вишуканою жінкою — зовсім не схожою на дурепу, яка не розуміла, що та, кого її чоловік буцімто любив, і та, з ким він ішов у ліжко, відрізнялися між собою, як плід інжиру й ручна граната.
13
У путь трудну посунули вони На пагорб і високий, і крутий, Каплиця нагорі чека на них, А поруч — невеликий скит при ній.
Едмунд Спенсер, «Королева фей»
Озираючись у минуле, Страйк жалкував про перший подарунок, який зробив Робін Еллакотт. Ту коштовну зелену сукню він купив у нападі марнотратства; здавалося безпечним дарувати таку особисту річ жінці, зарученій з іншим чоловіком; а ще тоді він думав, що більше її не побачить. У тій сукні Робін ходила перед Страйком, коли вони намагалися розговорити продавчинь, і свідчення, що їх так майстерно видобула з дівчат Робін, допомогли розкрити справу, яка зробила Страйкові ім’я і врятувала його агенцію від банкрутства. На хвилі ейфорії і вдячності він повернувся до крамниці й купив сукню, щоб зробити широкий прощальний жест. Ніщо інше не сказало б так красномовно: «Тільки подивися, чого ми досягнули разом!», «Без тебе я б не впорався!» та (якщо бути цілком чесним із собою) «Ти була в ній прегарна, і я хочу, щоб ти знала, що я так подумав, коли побачив тебе в ній».
Але не так склалося, як гадалося, бо за годину по тому, як сукню було подаровано, Страйк найняв Робін на постійну роботу. Понад сумнів, сукня принаймні почасти спричинилася до глибокої недовіри, якою Метью — наречений Робін — пройнявся до детектива. Ба гірше, на думку Страйка, та сукня поставила зависоку планку для подальших подарунків. Свідомо чи несвідомо він відтоді постійно занижував очікування, то забуваючи купити Робін подарунок на день народження або Різдво, то даруючи щось максимально нейтральне.
Рожеві лілеї Страйк узяв у першій-ліпшій квіткарні, яка трапилася йому по поверненню з Амершема, і приніс їх до офісу, щоб Робін побачила завтра. Ці квіти він обрав за розмір і сильний аромат. Страйк уважав, що цього року має купити дорожчий букет, а ці квіти мали поважний вигляд, ніби він і не схопив їх на бігу. Ружі не до речі нагадали би про День святого Валентина, а майже все інше в квіткарні — під вечір досить-таки прив’яле — здавалося обтріпаним, дешевим. А лілеї були великі та при тому приємно-нейтральні, скульптурні, важко-пахучі; у самій їхній зухвалості таїлася безпека. Лілеї походили зі стерильної теплиці, їх не оповивала романтика тихого лісу чи таємного саду: про ці квіти Страйк міг упевнено сказати, що вони гарно пахнуть, і більше ніяк не пояснювати свій вибір.