Оглядаючи ексцентричний інтер’єр пабу, Робін уперше замислилася про те, якою, власне, була Марго Бамборо. Дивно, як професія може визначити людину в чужій уяві. «Лікарка» — й ось тобі вже готова ідентичність. Чекаючи, поки супутник купить напої, Робін дивилася на черепи-оздоби над шинквасом, на фото мертвих рок-зірок, і їй раптом спало на думку, що це якесь Різдво навпаки. Троє волхвів ішло на уродини; Марго рушила до «Трьох королів» і, вочевидь, зустріла на цьому шляху смерть.
Страйк поставив перед Робін її вино, сам залюбки зробив ковток «Сассекс бесту», тоді сів і видобув з пальта згорток паперів. Робін помітила ксерокопії газетних статей і сторінки з друкованим і рукописним текстом.
— Ти ходив до Британської бібліотеки.
— Цілий день учора просидів.
Страйк узяв верхню ксерокопію і показав Робін. Це була вирізка з газети «Дейлі мейл»: фото Фіони Флюрі та її літньої матері, а над ним заголовок: «То не Різник, а просто ми». Жодна з жінок не була схожа на Марго Бамборо: Фіона була висока й широкоплеча жінка з веселим обличчям і без талії, а її мама зсохлася й зігнулася від старості.
— Це перший натяк на те, що преса почала втрачати віру в Білла Талбота,— сказав Страйк.— За кілька тижнів по тому, як вийшла ця замітка, журналісти вимагали його крові — що навряд чи покращило його психічне здоров’я... Але менше з тим,— додав він, опустивши волохату руку на решту ксерокопій.— Повернімося до того єдиного безсумнівного факту, який ми маємо: за чверть шоста Марго Бамборо була ще жива й перебувала в клініці.
— Ти хотів сказати — о чверть по шостій,— виправила Робін.
— Ні-ні,— заперечив Страйк.— Працівники клініки виходили в такому порядку: Дороті — десять хвилин по п’ятій. О пів на шосту — Динеш Ґупта, який бачив Марго в її кабінеті, коли виходив, а також Глорію і Тео в приймальні. Глорія іде до Бреннера спитати, чи він огляне Тео. Бреннер відмовляється. Марго виходить з кабінету, проводжаючи своїх останніх записаних пацієнтів, які теж проходять повз Тео у приймальні. Марго каже Глорії, що залюбки огляне Тео. Бреннер каже, що це дуже мило з її боку, і теж іде — за чверть шоста. Далі ми маємо лише свідчення Глорії про подальші події, більше ніким не підтверджені. Тільки вона стверджує, що Тео й Марго вийшли з клініки живі.
Робін завмерла, піднісши келих до губ.
— Та ну. Ти ж не хочеш сказати, що насправді вони не виходили? І що Марго досі там, похована десь під будівлею?
— Ні, бо поліційні собаки все там обнюхали — і будівлю, і сад за нею,— відповів Страйк.— Але як тобі така теорія? Причина, з якої Глорія так наполягала на тому, що Тео — жінка, а не чоловік,— це її співучасть у вбивстві чи викраденні Марго Бамборо.
— Але чи не розумніше було б записати жіноче ім’я замість «Тео», якщо ціль була приховати, що то чоловік? І нащо просити Бреннера оглянути Тео, якщо планувалося вбити Марго?
— Слушні зауваження,— визнав Страйк,— але Глорія, можливо, не мала сумнівів, що Бреннер відмовиться, бо то був сварливий старий чорт, а треба було, щоб для Марго ситуація мала природний вигляд. Ну ж бо, підтримай мене хоч трохи. Нерухоме тіло тяжке, його важко переносити, ховати. Але жива жінка, яка чинить спротив,— то ще більша проблема. Я бачив фото Глорії у пресі. Моя тітка на таких каже «худа, мов билинка». А Марго була висока, тож я сумніваюся, що Глорія могла вбити Марго самотужки, вже не кажучи про те, щоб підняти її тіло.
— Доктор Ґупта казав, що Марго і Глорія дружили.
— Спершу можливість, тоді мотив. Дружба могла бути лише про людське око,— заперечив Страйк.— Може, Глорії набридло, що її постійно виховують, і роль вдячної учениці вона грала лише для того, щоб у Марго не виникло підозр. Хай там як, востаннє численні свідки підтверджують, що бачили Марго за півгодини до того, як вона буцімто вийшла з будівлі. Далі ми маємо лише слова Глорії.
— Гаразд, прийнято,— погодилася Робін.
— У такому разі,— провадив Страйк, прибираючи руку зі стосу ксерокопій,— відкинь на хвилину всі свідчення про те, що її буцімто бачили десь у вікні чи на порозі церкви. Забудь про фургон. Цілком можливо, що все це не має до Марго ніякого стосунку. Повернімося до єдиного факту, щодо якого ми певні: Марго Бамборо була ще жива за чверть шоста. І з цього місця звернімося до трьох чоловіків, яких поліція зарахувала до підозрюваних, і запитаймо себе, де вони були за чверть шоста одинадцятого жовтня 1974 року.