На питання про стосунки Датвейта зі зниклою лікаркою колега відповів таке:
«Стів тільки дівчатами й цікавиться. Знаючи його, лікарку він мав би за ласу здобич».
Поліція прагне ще раз допитати Датвейта та просить усіх, хто знає його місцеперебування, повідомити про це.
Коли Робін дочитала, Страйк, який саме допив першу пінту, спитав:
— Ще питимеш?
— Цього разу я принесу,— відповіла Робін.
Вона пішла до шинкваса й почекала там серед черепів і штучного павутиння. Бармен був розмальований під чудовисько Франкештайна. Робін замовляла напої неуважно — всі думки були про Датвейта.
Повернувшись до Страйка з пивом, вином і двома пакетами чипсів, вона сказала:
— Знаєш, стаття несправедлива.
— Кажи.
— Люди часто не розповідають колегам про свої проблеми зі здоров’ям. Датвейт міг здаватися своїм друзякам цілком здоровим, коли вони пили в пабі. Це не означає, що він не хворів. Може, в нього були якісь психологічні негаразди.
— І як це часто буває,— кивнув Страйк,— ти влучила просто в яблучко.
Він покопався в нечисленних паперах, що ще лишалися в стосі, й видобув рукописний документ, але охайний, без Талботових кривульок і хаотичних дат. Страйк не встиг нічого сказати, а Робін уже знала, що цей стрімкий округлий почерк належить Марго Бамборо.
— Історія хвороби Датвейта,— пояснив Страйк.— Поліція її отримала. «Головний біль, розлад шлунку, втрата ваги, серцебиття, нудота, кошмари, неспокійний сон»,— зачитав Страйк.— Висновок Марго... ось, бачиш... такий: «труднощі на роботі й в особистому житті, сильний стрес, ознаки тривожного розладу».
— Ну, його заміжня подруга вкоротила собі віку,— сказала Робін.— Таке не вразить хіба тільки психопата, правда?
У думках Страйка промайнула тінь Шарлотти.
— І я так подумав. А ось дивися ще сюди. Незадовго до першого візиту до Марго Бамборо Датвейт отримав тілесні ушкодження. «Закрита травма голови, тріщини в ребрах». Схоже, що до нього дістався розгніваний і згорьований обманутий чоловік.
— Але з газет виходить, що Датвейт переслідував Марго.
— Ну,— сказав Страйк, плескаючи долонею по історії хвороби,— тут просто сила-силенна візитів. Він ходив до неї тричі на тиждень. Тривожився, мучився провиною і зневагою людей, вочевидь, узагалі не думав, що розвага обернеться смертю жінки. А тут гарненька лікарка — не судить його, втішає, підтримує. Не так уже важко припустити, що Датвейт міг пройнятися до неї почуттями.
Страйк відклав історію хвороби й показав Робін ще машинописні свідчення.
— Ось глянь. Це Дороті і Глорія, й обидві кажуть, що коли Датвейт востаннє виходив з кабінету Марго, він здавався... власне, це каже Дороті,— додав він і зачитав: — «Я помітила, що містер Датвейт виходить з кабінету доктора Бамборо з виразом, я б сказала, шоку на обличчі. Він мені здався розлюченим і засмученим. Він спіткнувся об машинку хлопчика в приймальні й уголос вилаявся. Здавалося, він нічого навколо не бачить». А Глорія,— провадив Страйк, перегорнувши сторінку,— каже таке: «Я запам’ятала містера Датвейта, бо він вилаявся на маленького хлопчика. У нього був такий вигляд, ніби він щойно почув погані новини. Як на мене, він здавався наляканим і сердитим».
Страйк повернувся до історії хвороби:
— Останні записи Марго щодо Датвейта повідомляють лише про ті самі симптоми стресу, тож вона не поставила йому якогось смертельного діагнозу. Лосон припускає, що вона могла звернути увагу на зростання його прихильності та сказати, щоб він не марнував її цінний час, потрібний іншим пацієнтам, а Датвейт цьому не зрадів. Можливо, він переконав себе, що його почуття взаємні. Усі свідчення вказують на те, що він на той час був психологічно вразливий. Хай там що, Марго зникає за чотири дні після останнього візиту Датвейта. В клініці кажуть Талботові, що один пацієнт трохи занадто активно нею цікавився, тож Талбот викликає його на допит. І ось...
Страйк знову видобув розмальований зірочками рукописний аркуш з-поміж друкованих документів.
— Як завжди, Талбот починає допит з відомих дат злочинів Кріда. Біда в тому, що Датвейт не може згадати, що робив у ці дні.
— Якщо він уже захворів від стресу...— почала Робін.
— Саме так,— погодився Страйк.— Коли офіцер поліції питає, чи ти не Ессекський Різник, це не те щоб дуже заспокоює, правда? А ось дивися, Талбот знову написав власну дату: двадцять п’яте лютого. І ще таке... Глянь, ти бодай щось розумієш?
Робін глянула на аркуш, з якого читав Страйк, і роздивилася три рядки тексту.