— Скоропис Пітмана,— сказала Робін.
— Прочитаєш?
— Ні, я вчила тільки систему «Тілайн», трошки. Пітмана не вчила. Але Пат його знає.
— Ти хочеш сказати, що від неї бодай раз буде користь?
— Та пішов ти, Страйку,— розсердилася Робін.— Я знаю, що ти хочеш знову наймати стажерів, але мені більше подобається, коли в кореспонденції лад, а справи вчасно підшиті.
Вона клацнула фото тексту на телефон і відіслала Пат з проханням перекласти. Страйк тим часом думав про те, що Робін ніколи раніше не називала його Страйком, коли сердилася. Дивно, але прізвище звучало навіть інтимніше, ніж ім’я. Йому однозначно сподобалося.
— Вибач, що образив Пат.
— Та пішов ти, кажу ж,— озвалася Робін, але не змогла сховати усмішки.— Що про Датвейта думав Лосон?
— Усе очікувано. Коли Лосон спробував викликати його на допит і виявив, що Датвейт покинув роботу і квартиру, не сказавши, куди їде, то дуже ним зацікавився. Саме тому ця історія потрапила до газет. Його намагалися викурити.
— І що, вийшло? — спитала Робін, хрумтячи чипсами.
— Вийшло. Датвейт прийшов до дільниці у Волтем-Форесті наступного дня після виходу статті про «ловеласа», видно, злякавшись, що в нього вчепляться і Фліт-стріт, і Скотланд-Ярд. Сказав, що безробітний і орендує койкомісце. Місцева поліція подзвонила Лосонові, який негайно приїхав на допит.
Страйк підсунув до Робін частину останніх документів зі свого стосу.
— Ось тут є повний запис. Що каже Лосон: «здається наляканим»... «відповідає ухильно»... «нервує»... «пітніє»... ще й алібі хистке. Датвейт заявив, що на час зникнення Марго оглядав нові квартири.
— Тобто він уже шукав нове помешкання, коли вона зникла?
— Може, збіг? Однак під часу допиту він не зумів розповісти, які квартири оглянув, і не зумів сказати, хто міг його бачити. Врешті-решт Датвейт зізнався, що просто сидів у місцевій кав’ярні з газетою і обводив годящі оголошення. Однак у кав’ярні ніхто його не згадав. Він сказав, що переїхав до Волтем-Форесту, бо після допиту в Талбо-та мав погані асоціації з Клеркенвеллом, почувався підозрюваним, та й на роботі все стало погано після його роману з дружиною колеги, яка наклала на себе руки.
— Ну, це цілком схоже на правду,— мовила Робін.
— Лосон допитував його ще двічі, але більше нічого не дізнався. На третій допит Датвейт прийшов уже з адвокатом. Тоді Лосон відступив. Він, власне, нічого не мав на Датвейта, хай яким той видавався підозрілим. І було цілком вірогідно, що в кав’ярні його ніхто не запам’ятав через те, що там було дуже людно.
До пабу увійшла компанія в гелловінських костюмах. Усі сміялися, явно вже налигані. Робін помітила, що Страйк автоматично кинув погляд на білявку в латексному костюмі медсестри.
— То це все? — спитала вона.
— Практично,— відповів Страйк,— але маю спокусу не показувати тобі оце.
— Чого це?
— Бо це може підживити твій інтерес до святих місць.
— Та я не...
— Добре, але спершу, будь ласка, згадай, що вбивства та зникнення завжди принаджують психів.
— Гаразд,— відповіла Робін,— а тепер показуй.
Страйк перегорнув аркуш. Це виявилася ксерокопія неохайної анонімної записки, складеної з вирізаних з журналів літер.
— Знову мальтійський хрест,— сказала Робін.
— Саме так. Це надійшло до Скотланд-Ярду в 1985 році й було адресоване Лосонові, але той уже пішов у відставку. Більше в конверті нічого не було.
Робін зітхнула й відкинулася на стільці.
— Точно псих,— сказав Страйк, збираючи ксерокопії у стос і скручуючи.— Якщо справді знаєш, де закопали тіло, ти малюєш мапу.
Було вже близько шостої. Саме о цій годині одна лікарка вийшла з клініки, і більше її ніколи не бачили. За матованими шибками пабу згустився синій вечір. Біля бару білявка в костюмі медсестри сміялася з чогось, що казав їй чоловік у костюмі Джокера.
— Знаєш,— мовила Робін, кинувши погляд на папери поруч з келихом Страйка,— вона оце запізнювалася, періщив дощ...
— Кажи,— мовив Страйк, думаючи, що Робін може сказати саме те, про що він сам думав.
— Подруга чекає її тут на самоті. Марго запізнюється. Вона, мабуть, хоче дістатися сюди якнайшвидше. Найбільш вірогідне та просте, що мені спадає на думку,— хтось запропонував її підвезти. Зупинилася машина...
— Або фургон,— підказав Страйк. Так, Робін дійшла того самого висновку, що й він.— Хтось знайомий...
— Чи буцімто знайомий. Літній чоловік...
— Або хтось, кого вона вважає жінкою.
— Саме так,— погодилася Робін.
Вона сумно подивилася на Страйка.