— Збіг,— звів брови Страйк.— Датвейт — мігрені від стресу, мертва коханка — теж зник. Він або за кордоном, або змінив прізвище. Після сімдесят шостого року я не знайшов ні його адреси, ні свідоцтва про смерть. Але скажу, що на його місці я теж змінив би прізвище. Преса йому зробила кепську рекламу, правда ж? Працювати не вміє, спить з дружиною колеги, надсилає квіти жінці, яка потім зникає...
— Ми не знаємо, чи то були квіти,— буркнула Робін у свою чашку.
«Бувають, Страйку, й інші подарунки».
— Ну, тоді цукерки. Суть від того не змінюється. Важче зрозуміти, чому з радарів зникли Сатчвелл і Конті,— додав Страйк, потираючи неголене підборіддя.— Преса доволі швидко втратила до них цікавість. А якби Конті просто взяла прізвище чоловіка, ти б легко знайшла її в інтернеті. Глорій Конті навряд чи так само багато, як Аманд Байт.
— Я подумала, що вона могла виїхати до Італії,— сказала Робін.— Гі батька звали Рикардо. Може, має там родичів. Я написала кільком Конті з «Фейсбуку», але ті, що озвалися, Глорії не знають. Я кажу, що проводжу дослідження генеалогій, бо боюся, що вона не відповість, якщо одразу згадати Марго.
— Це ти правильно,— кивнув Страйк, досипаючи в чай цукру.— Так, Італія — це слушна ідея. Вона була молода, може, вирішила змінити декорації. А от зникнення Сатчвелла — дивина. З фото не скажеш, що то полохливий чоловік. Він мав би десь випливти зі своїми картинами.
— Я шукала на виставках, на аукціонах, у галереях. Але враження таке, що він у повітрі розчинився.
— Ні, в мене трохи прогресу таки є,— мовив Страйк, доїв сандвіч і дістав записник.— Коли сидиш у лікарні, можна на диво плідно попрацювати. Я знайшов чотирьох живих свідків, один уже згодився поговорити: Грегорі Талбот, син Білла, який з’їхав з глузду й почав малювати пентаграми в звітах. Я назвався, пояснив, на кого працюю, і Грегорі виявився не проти поговорити. Іду до нього в суботу, якщо хочеш — приєднуйся.
— Не можу,— засмутилася Робін.— У Морриса й Енді сімейні справи, ми з Барклеєм взяли вихідні на себе.
— А,— озвався Страйк,— шкода. Так, ну я ще знайшов двох жінок, які працювали разом з Марго в клініці,— провадив він, гортаючи записник.— Медсестра Дженіс зберегла прізвище від першого шлюбу, і це допомогло її знайти. Адреса, яку дав мені Ґупта, застаріла, але я її відстежив звідти. Живе на вулиці Найтинґейл-Ґров у Гізер-Ґріні. А Айрін Булл тепер стала місіс Айрін Гіксон. Вона вдова успішного забудовника. Живе в Гринвічі на Серкус-стріт.
— Ти їм дзвонив?
— Вирішив спершу написати,— відповів Страйк.— Жінки немолоді, обидві мешкають самі... Я сказав, хто ми і хто нас найняв, тож вони матимуть час перевірити, чи ми не шахраї, може, зв’яжуться з Анною.
— Гарний план,— схвалила Робін.
— Так само вчиню з Уною Кеннеді, подругою, яка того вечора чекала на Марго в пабі, щойно впевнюся, що не помилився. Анна казала, що вона живе у Вулвергемптоні, але цю жінку я знайшов у Анику. За віком підходить, зараз на пенсії, але вона була вікарієм.
Робін насмішило обличчя Страйка, на якому змішалися недовіра й відраза.
— А що не так з вікаріями?
— Та нічого,— відповів він і за мить додав,— аж такого. Але в шістдесяті Уна працювала в «Плейбої». На тому фото з Марго поруч стоїть саме вона — в газетах підписано. Ти не думаєш, що перетворення плейбоївської кролички на вікарія — дивна історія?
— Цікавий життєвий шлях,— визнала Робін,— але перед тобою тимчасова секретарка, яка тепер працює детективом. І щодо Уни,— додала вона, діставши з сумки «Демона з Райського парку» і розгорнувши книжку.— Хотіла тобі дещо показати. Ось,— вона простягнула книжку Страйкові.— Прочитай те, що я обвела олівцем.
— Та я вже всю книжку прочитав,— запротестував Страйк.— Про який саме...
— Будь ласка,— попросила Робін,— просто почитай те, що я обвела.
Страйк витер руки паперовою серветкою, взяв у Робін книжку й зачитав абзаци, які вона відмітила.
Незадовго до зникнення Марго Бамборо записалася в приватний пологовий будинок на Брайд-стріт в Ізлінгтоні, де в 1974 році робили таємні аборти.
Цей пологовий будинок зачинився в 1978 році; архівів, де зазначалося б, чи зробили Бамборо операцію, не збереглося. Однак автор книжки «Що ж сталося з Марго Бамборо?» натякає на те, що її іменем могла скористатися подруга. Він відзначає, що ця жінка (ірландка й теж колишня плейбоївська кроличка), з якою Бамборо буцімто планувала зустрітися того вечора, мала всі причини підтримувати версію про зустріну пабі навіть після смерті Бамборо.