Ідучи то під дощем, то під сонцем, курячи цигарку по цигарці, Страйк перемкнувся на справу й думав, що саме спитати в сина поліціянта, а ще міркував над проблемами, які постали перед агенцією, відколи він повернувся. Барклей учора підняв ряд питань, які вимагали особистої уваги Страйка. Шотландець (якого Страйк був схильний вважати своїм найкращим детективом після Робін) спершу з притаманною йому прямотою висловився про танцівника з Вест-Енду, на якого вони мали накопати компромат.
— Ми на нього ніц не добудемо, Страйку. Якщо він трахає якусь іншу пташку, то хіба що вона живе в нього в шафі. Я так міркую, що за нашою кралею він упадає заради бабла, але хлоп не дурний, свого не профукає.
— Гадаю, ти правий,— погодився Страйк,— але клієнту ми дали три місяці, тож будемо продовжувати. А з Пат ти поладнав? — спитав він, сподіваючись, що бодай когось ще теж дратує нова секретарка, але спіймав облизня.
— А що, нормальна тітка. Хрипить як портовий вантажник, але справу знає. Та коли ми вже заговорили про новеньких...— почав Барклей, дивлячись на шефа великими синіми очима з-під кошлатих брів.
— Кажи,— мовив Страйк.— Що, Моррис не справляється?
— Ну, я б аж так не сказав.
Глазгів’янин почухав передчасно посивілу потилицю, а тоді спитав:
— Тобто Робін тобі нічого не казала?
— А що, в них якісь розбіжності? — різко запитав Страйк.
— Та не щоб аж розбіжності,— повагом відповів Барклей,— але йому, бачте, не подобається, що вона командує. Так і сказав, коли вона не чула.
— Йому доведеться змиритися. Я поговорю з ним.
— А ще в хлопа власне бачення справи Мутного.
— В якому сенсі? — спитав Страйк.
— Забрав собі в голову, що звабить ту секретарку. Робін йому сказала, що все, зась, що час Гатчинсу входити в гру. Вона дізналася...
— ...що Мутний — член Гендонського стрілецького клубу, так, вона мені написала. Вона хоче відіслати туди Гатчинса, щоб той утерся до Мутного в довіру. Розумний план. Мутний, наскільки нам відомо, має себе за великого мачо.
— Але Моррис тримається за своє. Їй в обличчя сказав, що не проти нового плану, а сам...
— Так і зустрічається з секретаркою?
— «Зустрічається» — то ти дуже культурно сказав,— відповів Барклей.
Тож Страйк викликав Морриса до офісу й дохідливо пояснив, що той має дати секретарці Мутного спокій і протягом наступного тижня зосередитися на подружці Вторака. Моррис не заперечував; власне, його капітуляція відгонила підлабузництвом. Розмова лишила по собі неприємний присмак. Моррис був за всіма параметрами корисний працівник, мав багато знайомих у поліції, але його поспішлива згода відкрила якусь слизькість, яка Страйкові не сподобалася. Пізніше того вечора Страйк їхав по Вест-Енду за таксі, яке взяли Балерун і його подруга, і пригадав переплетені пальці доктора Ґупти і його слова про те, що запорука успішного бізнесу — це згуртована команда.
Західний Вікем зустрів Страйка заміськими будинками з еркерами, широкими подвір’ями та власними гаражами. Обабіч Авеню, на якій проживав Грегорі Талбот, тягнулися солідні оселі середнього класу; тут стригли газони та вчасно забирали сміття. Не хороми, як на вулиці, де мешкав доктор Ґупта, але й не так тісно, як у Страйковій квартирі на горищі над офісом.
Біля будинку Талбота Страйк припаркувався за контейнером, який перекривав в’їзд до гаража. Щойно він заглушив двигун, двері відчинилися і визирнув блідий і абсолютно лисий чоловік з великими вухами й окулярами в сталевій оправі. Вигляд у нього був сторожко-захоплений. Страйк уже знав, що це Грегорі Талбот і що він працює адміністратором у лікарні.
— Містер Страйк? — гукнув він до Страйка, який обережно вилазив з машини (було слизько після дощу, а він надто добре пам’ятав своє падіння біля фалмутського порому).
— Це я,— відповів Страйк, зачиняючи дверцята та простягаючи руку, бо Талбот рушив до нього. Він був помітно нижчий за Страйка.
— Даруйте за контейнер,— сказав він,— у нас на горищі ремонт.
Щойно вони наблизилися до дверей, з будинку вибігли дві дівчинки-близнючки років десятьох і мало не збили Грегорі з ніг.
— Побудьте в садку, дівчата,— наказав Грегорі, хоча, як на Страйка, основну проблему становило те, що дівчата були босі, а земля — мокра й холодна.
— Пупутьте в садку, тівчата,— передражнила одна з сестер. Грегорі м’яко глянув на близнючок над окулярами.
— Це грубо, а не смішно.