Грегорі осікся.
— ...такий збентежений, розумієте.
— Тож навіть коли ваш батько одужав, він усе одно вважав, що Марго стала жертвою Кріда?
— О так, звісно,— кивнув Грегорі, ніби здивувавшись, що в цьому можуть бути сумніви.— Всі інші варіанти відкинули, так? Колишній коханець і підозрілий пацієнт, який волочився за нею, обидва мали алібі.
Страйк не став ділитися своєю чесною думкою: невчасна хвороба Талбота дала всім підозрюваним (включно з Крідом) час сховати тіло, знищити докази й організувати алібі. Натомість він дістав з кишені папірець, на якому Талбот написав загадкові рядки скорописом Пітмана, і показав Грегорі.
— Хотів спитати у вас от що. Я правильно розумію, що це почерк вашого батька?
— Де ви це взяли? — спитав Грегорі, сторожко беручи папірець.
— З поліційної справи. Тут написано: «І це остання з них, кома, дванадцята, кома, і коло замкнеться, коли знайдуть десяту, кома... далі невідоме слово... Бафомет, пиши в істинній книзі»,— пояснив Страйк,— і я хотів спитати, ви щось із цього розумієте?
Тут нагорі гупнуло особливо гучно. Поспішно вибачившись, Грегорі поклав аркуш на тацю з чаєм і вибіг з кімнати. Страйк почув, як він піднімається сходами, а тоді сварить близнючок. Схоже, вони перекинули комод. Два тонкі голоски в унісон виправдовувалися і звинувачували одна одну.
Крізь тюль на вікні Страйк побачив, як до будинку під'їхало старе «вольво». З нього вийшла пухка немолода брюнетка в синьому дощовику, а за нею — двоє хлопчиків років чотирнадцятьох чи п’ятнадцятьох. Жінка обійшла машину й дістала з багажника дві спортивні сумки й кілька пакетів із супермаркету. Хлопці були вже почимчикували до будинку; довелося їх кликати, щоб допомогли.
Грегорі спустився до вітальні одночасно з тим, як його дружина зайшла до будинку. Один з підлітків проліз перед Грегорі й вирячився на незнайомця з таким подивом, ніби Страйк був твариною, яка втекла з зоопарку.
— Привіт,— сказав Страйк.
Хлопець шоковано глянув на Грегорі.
— Це хто? — спитав він, показуючи на Страйка пальцем.
Поруч з першим хлопцем з’явився другий і витріщився на Страйка з такою ж самою сумішшю подиву й підозріливості.
— Це містер Страйк,— пояснив Грегорі.
Між хлопчиками стала його дружина, поклала руки їм на плечі й вивела геть, усміхаючись до Страйка.
Грегорі причинив по собі двері та знову сів у крісло. Він ніби забув, про що вони зі Страйком говорили до того, як він пішов нагору, аж ось йому на очі потрапив аркуш, списаний батьковою рукою, з пентаграмами й таємничими знаками скоропису Пітмана.
— А знаєте, звідки тато знав скоропис Пітмана? — спитав Грегорі з силуваною бадьорістю.— Мама вчилася на секретарку, а він і собі навчився, щоб її екзаменувати. Він був хорошим чоловіком... і хорошим батьком,— додав він трохи войовничим тоном.
— Дуже схоже на те,— погодився Страйк.
Знову виникла пауза.
— Слухайте,— сказав Грегорі,— свого часу специфіку татової хвороби... приховали від преси. Він був добрим копом і не винний у тому, що захворів. Моя мама ще жива. Якщо воно відкриється зараз, це буде для неї тяжкий удар.
— Я чудово розумію...
— Я не певний, чи ви розумієте,— мовив Грегорі, червоніючи. Він здавався м’якою і ввічливою людиною, і видно було, що таке категоричне твердження вийшло в нього не без зусилля.— Рідні жертв Кріда... Багато хто тримав на мого батька зло. Його винуватили, що не спіймав Кріда, що все зіпсував. Люди писали на домашню адресу, що сором йому, ганьба. Врешті-решт тато з мамою переїхали... З того, що ви сказали по телефону, я вирішив, що вас цікавлять татові теорії, а не... не отаке,— закінчив він, показуючи на розмальований пентаграмами аркуш.
— Мене дуже цікавлять теорії вашого батька,— запевнив Страйк. Вирішивши, що можна й покривити душею і трохи перекрутити факти, детектив додав: — Здебільшого ваш батько писав цілком адекватні речі. Він ставив правильні питання, звернув увагу на...
— На фургон,— швидко підказав Грегорі.
— Саме так,— кивнув Страйк.
— Був вечір, дощ — точно як коли він схопив Веру Кенні й Ґейл Райтман.
— Авжеж,— погодився Страйк, киваючи.
— Ті дві жінки біля таксофонів,— провадив Грегорі.— Остання пацієнтка — жінка, більше схожа на чоловіка. Ви маєте визнати, якщо скласти все це докупи...
— Я про це й кажу,— кивнув Страйк.— Ваш батько був хворий, однак помічав усі зачіпки. Я тільки хочу знати, чи цей скоропис означає щось важливе.
Збудження на обличчі Грегорі змерхло.