Натяк зрозумілий: без мене ви з Анною говорити не будете.
— Ні, мені нормально,— відповів Страйк.— Побачимося о дванадцятій.
— Дуже вам дякую! — мовила Анна.
Кім узяла Анну за руку, і жінки пішли. Страйк подивився, як вони проходять під ліхтарем, а тоді розвернувся до моря. Човен з юними пияками вже відплив. Тепер він здавався крихітним серед обширу бухти, а рев мотору перетворися на далеке гудіння.
На мить забувши, що збирався писати Робін, Страйк закурив другу цигарку, дістав мобільний і загуглив Марго Бамборо.
З’явилося два фото. Перше — зернистий портрет симпатичного обличчя з правильними рисами: широко розставлені очі, прямий проділ у хвилястому темно-русявому волоссі. На жінці була блуза з широкими лацканами, під нею — трикотажна кофтинка.
На другому фото була та сама жінка, але молодша й у знаменитому чорному корсеті плейбоївської кролички, плюс чорні вуха, чорні панчохи й білий хвостик. Вона тримала тацю з цигарками й усміхалася в об’єктив. За нею стояла інша дівчина, усміхнена й у такому самому костюмі. Вона мала дещо завеликі зуби й була пишніша за свою худеньку подругу.
Страйк прогортав результати пошуку, аж поки поруч з іменем Марго йому не трапилося знамените прізвище.
...молода лікарка й мати маленької дитини Маргарет (Марго) Бамборо; деякі аспекти їі зникнення 11 жовтня 1974 року були схожі на обставини викрадення Бери Кенні та Ґейл Райтман, жертв Кріда.
Бамборо, яка працювала в клініці Святого Івана в Клеркенвеллі, домовилася про зустріч з подругою в пабі «Три королі» о шостій, але не прийшла.
Неподалік місця, де в Бамборо була призначена зустріч, кілька свідків бачило білий фургон, що їхав на великій швидкості.
Детектив Білл Талбот, який провадив розслідування зникнення Бамборо, спочатку був переконаний, що молода лікарка стала жертвою серійного вбивці, який орудував на південному сході країни. Однак у підвалі, в якому Денніс Крід утримував, катував і вбив декілька жінок, не було виявлено жодного сліду Бамборо.
«Почерком» Кріда було обезголовлення жертви...
3
Згадати Бритомарту час настав, Її знегоди — й авантури теж.
Едмунд Спенсер, «Королева фей»
Якби день склався за планом, Робін Еллакотт уже б лежала в ліжку в орендованому помешканні на Ерлз-корті, встигнувши прийняти ванну й випрати речі, і читала б нову книжку. Натомість вона сиділа в старезному «лендровері», її трусило від утоми, навіть попри теплу погоду, а одяг на Робін був той, що вона вдягла о пів на п’яту ранку. Вона дивилася на освітлені вікна «Піца Експресу» і перебувала в містечку Торкі. Її обличчя в бічному дзеркалі було бліде, очі — червоні, а рудувато-біляве волосся, сховане під чорну шапку, потребувало миття.
Час до часу Робін тягнулася до пакетика з мигдалем, який лежав на сусідньому сидінні. Коли ведеш стеження, дуже легко почати харчуватися фастфудом і шоколадками й узагалі їсти забагато просто з нудьги. Попри нерегульований графік, Робін старалася вживати здорову їжу, але мигдаль давно вже не збуджував апетиту; натомість їй кортіло смаженої піци з пепероні, якою ласувала огрядна пара за вікном ресторану. Робін майже відчувала ту піцу на смак, хай навіть повітря відгонило морською сіллю і вічним смородом собачого хутра й гумових чобіт, яким просякли сидіння древнього «лендровера».
Об’єкта (Робін і Страйк прозвали його Кудриком, бо він невдало затуляв лисину накладкою) наразі видно не було. Півтори години тому він увійшов до піцерії в товаристві ще трьох людей; одного з них, підлітка з гіпсом на руці, Робін могла бачити, якщо нахилялася до пасажирського сидіння. Цю вправу вона виконувала що п’ять хвилин, спостерігаючи, як просувається трапеза. Нещодавно подали морозиво. Мабуть, чекати вже недовго.
Робін боролася з пригніченням, яким принаймні почасти завдячувала глибокій утомі, болю в усьому тілі після довгих годин за кермом і втраті вихідного, на який вона так чекала. Цілий тиждень Страйк був відсутній (і нічого не вдієш), тож вона працювала без перерви вже двадцять днів. Сьогодні Сем Барклей, їхній найкращий підрядник, мав перехопити Кудрика в Шотландії, але об’єкт усупереч очікуванням не полетів до Глазго. Натомість він несподівано вирушив до Торкі, а Робін нічого не лишилося, крім як їхати слідом.
Звісно, були й інші причини для поганого настрою; одну вона визнавала, а за думки про другу сердилася на себе.