— Беріть,— різко сказав Грегорі та простягнув йому записник. Страйкові здалося, що для нього стало полегшенням віддати цю річ комусь іншому.
— Вдячний вам за довіру. Якщо я виявлю у цих записах щось корисне, можна буде знову до вас звернутися?
— Так, звісно,— кивнув Грегорі.— Мою адресу ви знаєте... запишіть ще мобільний...
За п’ять хвилин Страйк стояв у коридорі й потискав руку місіс Талбот. Час було вертатися до офісу.
— Рада знайомству,— сказала вона.— І рада, що він віддав його вам. Ніколи не вгадаєш, правда?
Тримаючи записника в руках, Страйк погодився: так, ніколи не вгадаєш.
18
Так ясна Бритомарта, розігнавши Імлу тривоги ярим лютуванням, Розвіяла гризоту...
Едмунд Спенсер, «Королева фей»
Робін останнім часом багато працювала по вихідних, тож Страйк наполіг, щоб вона відпочила в найближчі вівторок і середу. Сама вона хотіла прийти до офісу та проглянути записник, що його передав Страйкові Грегорі Талбот, а ще системно попрацювати з останньою коробкою з матеріалами поліційної справи, до якої ані в Робін, ані в Страйка досі не дійшли руки. Проте старший партнер суворо це їй заборонив. Страйк розумів, що цього року Робін уже не встигне використати всі ті дні відпустки, що в неї лишалися, але рішуче налаштувався видати їй максимум.
Та якщо Страйк думав, що ті дні відпочинку приносять Робін радість, він помилявся. Вівторок вона присвятила буденним справам — купила харчі, випрала речі, а в середу пішла на зустріч зі своєю адвокаткою, яку вже двічі відкладала.
Коли Робін повідомила батькам новину про те, що вони з Метью розлучаються, проживши в шлюбі неповний рік, мама й тато радили їй звернутися до давнього друга родини, юриста в Гарроґейті.
— Я живу в Лондоні. Який мені сенс звертатися до юриста в Йоркширі?
Робін обрала п’ятдесятирічну юристку на ім’я Джудит, чиє стримане почуття гумору, коротке сиве волосся й окуляри в масивній чорній оправі викликали в неї симпатію на першій зустрічі. Однак за минулий рік теплоти дещо поменшало, бо важко симпатизувати людині, чия робота — передавати непоступливі й агресивні повідомлення від юриста Метью. Минали місяці, і Робін почала помічати, що Джудит іноді забуває або плутає якісь факти про її розлучення. Сама Робін завжди старалася створити в клієнтів враження, ніби їхні проблеми посідають у її житті пріоритетне місце, тож вона мимоволі замислилася: а чи була б Джудит така сама забудькувата, якби Робін мала більше грошей?
Як і батьки Робін, Джудит попервах вирішила, що розлучення буде швидким і легким: два підписи, одне рукостискання, та й по тому. Пара прожила в шлюбі якийсь рік — ні дітей, ні навіть домашнього улюбленця, немає за що судитися. Батьки Робін навіть вирішили, що Метью (якого вони знали змалечку) мав би соромитися своєї невірності й тому повестися з Робін щедро чи принаймні мудро. Але тепер мама чимдалі сильніше гнівалася на колишнього зятя, і Робін уже боялася дзвонити додому.
Від квартири Робін до офісу юридичної фірми «Стерлінг і Коббс» на вулиці Норт-Енд-роуд було двадцять хвилин пішки. Вона вдягнула тепле пальто, взяла парасольку й вирішила пройтися заради руху як такого, бо останнім часом годинами сиділа в машині, виглядаючи Листоношу біля дому ведучого прогнозу погоди. Власне, востаннє вона гуляла пішки під час походу до Національної портретної галереї. То була загалом марна справа, хіба що мала місце одна дрібниця, яку Робін списала з рахунку, бо Страйк навчив її не довіряти здогадам (що їх так романтизує широкий загал, необізнаний у детективній справі), оскільки, на його думку, здогади надто часто народжуються з особистих упереджень чи бажання видати гадане за реальне.
Утомлена, знеохочена й цілком певна, що нічого доброго від Джудит не почує, Робін проходила повз книгарню, коли в неї в кишені задзвонив мобільний. Маючи на руках рукавички, Робін діставала телефон довше, ніж зазвичай, тож коли почала відповідати, голос у неї звучав трохи перелякано; номер був незнайомий.
— Алло! Робін Еллакотт слухає.
— Добридень. Це Іден Ричардз.
Якусь мить Робін не могла пригадати, хто така та Іден Ричардз. Жінка на тому кінці ніби здогадалася про її трудність і додала:
— Донька Вілми Бейліс. Ви писали мені, моїм братам і моїм сестрам. Хотіли поговорити про Марго Бамборо.
— О, звісно, дякую, що подзвонили! — озвалася Робін, задкуючи до дверей книгарні й рукою затуляючи вільне вухо, щоб перекрити гамір машин. Тепер вона пригадала, що Іден — старша з Вілминих дітей, депутатка місцевої ради в Левішемі від партії лейбористів.