Два перехрещені мечі пронизують блакитну троянду на зеленому тлі. Робін звірилася з «Книгою Тота».
Спокій... Двійка мечів. Символізує загальний струс унаслідок конфлікту Вогню й Води в їхньому шлюбі... Цей відносний спокій підкреслюється астрологічним відповідником — Місяцем у Терезах...
Робін пригадала, що перша карта символізує «характер проблеми».
— Спокій не проблема,— пробурмотіла вона в порожній кімнаті.— Спокій — це добре.
Але, звісна річ, вона ж не ставила картам ніякого запитання — просто хотіла, щоб вони сьогодні — в день її народження — щось їй підказали. Вона перевернула другу карту, гадану причину проблеми.
Дивна зеленкувата жінка в масці стояла під парою терезів, тримаючи зеленого меча.
Регулювання... Ця карта символізує знак Терезів... символізує Задоволену Жінку. Рівновага цурається будь-яких особистих упереджень... Отож слід розуміти, що Жінка оцінює правильність усіх діянь і вимагає повної і чіткої сатисфакції...
Робін звела брови. А потім перевернула третю й останню карту: вирішення проблеми. Тут були зображені дві переплетені рибини, які лили воду на золоті чаші, що плавали на зеленому озері: це була та сама карта, яку Робін перевернула в Лемінгтон-Спа, коли ще не знала, хто вбив Марго Бамборо.
Кохання... Ця карта також указує на Венеру в Раку. Вона засвідчує гармонію чоловічого й жіночого начал у найширшому сенсі. Йдеться про ідеальну, мирну гармонію...
Глибоко зітхнувши, Робін вклала карти назад в упаковку й повернула колоду на місце, в тумбочку. Коли вона підвелася й підхопила плаща, надувний віслючок легенько гойднувся на своїй стрічці.
Ідучи вздовж дороги до станції метро, Робін відчувала новенький опал у себе в ямці на шиї, а оскільки вона вперше нормально виспалася, і добре вимила волосся, і несла навколо себе ауру легкості, яка з’явилася тої миті, коли Робін дістала з коробки надувного віслючка, то приваблювала багато чоловічих очей і на вулиці, і у вагоні. Але Робін не звертала на них уваги, піднімаючись сходами на станції «Оксфорд Сьоркес», ідучи вздовж Регент-стріт і нарешті підходячи до «Голови Шекспіра»,— перед входом стояв Страйк, одягнений у костюм.
— З днем народження,— привітав він її і, на мить завагавшись, нахилився й поцілував у щоку. Від нього пахло, зауважила Робін, не лише цигарками, а й легким лавандовим ароматом засобу після гоління, що було незвично.
— Дякую... ми хіба не зайдемо в паб?
— Е... ні,— відповів Страйк.— Я хочу купити тобі нові парфуми.
Він указав на задні двері до універмагу «Ліберті», які виявилися ярдів за десять від того місця, де вони стояли.
— Це і буде твій справжній подарунок — якщо ти, звісно, ще не купила парфумів сама,— додав він. Страйк дуже сподівався, що не купила. Він не міг вигадати якогось іншого подарунку, що не завів би їх назад у царство ніяковості й можливих непорозумінь.
— Я... ні,— озвалася Робін.— Звідки ти знаєш, що я...
— Бо я минулого Різдва дзвонив Ільзі...
Відчиняючи для Робін двері, які вели у відділ шоколаду, де вже продавали цукерки до Геловіну, Страйк розповів про свою невдалу спробу купити минулого грудня для Робін парфуми.
— ...і от я питаю продавця, а він усе показує і показує мені флакони з назвами типу... ну не знаю... «Жадана ти»...
Смішок, якого не змогла стримати Робін, пролунав так гучно, що люди почали озиратися на неї. Вони зі Страйком проминали столики, заставлені дорогими трюфелями.
— ...і я запанікував,— зізнався Страйк,— ось чому ти врешті-решт отримала шоколад. Хай там як,— додав він, коли вони підійшли до зали парфумів, склепінчаста стеля якої була розписана місяцем і зорями,— ти обирай, що схочеш, а я плачу.
— Страйку,— мовила Робін,— який ти уважний.
— Ну, так,— озвався напарник, знизавши плечима.— Люди змінюються. Принаймні так мені сказав психіатр у Бродмурі. Я постою тут,— указав він у куток, де, як він сподівався, його кремезна постать нікому не заважатиме.— А ти не квапся.
Отож Робін з насолодою чверть години блукала між пляшечок, бризкаючи з тестерів на смужки паперу, з приємністю консультуючись із послужливою асистенткою, і нарешті звузила свій вибір до двох парфумів. А тепер вагалася, не певна, що наважиться зробити те, що хоче... але ж, певна річ, якщо вони — найкращі друзі, це ж буде нормально?
— О’кей, мені дуже подобаються два аромати,— промовила Робін, повертаючись до Страйка.— Скажи свою думку. Тобі ж їх доведеться терпіти в «лендровері».
— Якщо запах такий міцний, що переб’є сморід у тій машині, людині ним дихати не рекомендовано,— сказав Страйк, але все одно взяв дві смужки паперу.
Перша пахла ваніллю, нагадуючи випічку, і йому це сподобалося. А друга викликала образ теплої шкури з мускусним ароматом і з натяком на прим’яті квіти.
— Оцей. Другий.
— Ха! А я гадала, тобі перші парфуми сподобаються більше.
— Бо пахнуть як випічка?
Робін широко всміхнулася, нюхаючи смужки.
— Так... Мені, мабуть, теж другі більше подобаються. Але вони недешеві.
— Я витримаю.
Отож Страйк поніс до каси важкий куб з білого скла з невибагливою назвою «Нарцисо».
— Так, це подарунок,— відповів він на запитання касирки й терпляче дочекався, поки з парфумів зняли наліпку з ціною, загорнули їх і прикрасили стрічкою. Сам він цього не розумів, але відчував, що Робін заслужила на маленьку церемонію, і усмішка, з якою вона взяла пакунок, засвідчила, що він дав касирці правильну відповідь. А тепер вони йшли разом через крамницю до центрального виходу, де опинилися в оточенні квіткових букетів.
— То куди...— почала була Робін.
— Я веду тебе в «Ритц» на шампанське,— сказав Страйк.
— Ти серйозно?
— Ага. Тому я і вдягнув костюм.
Якусь мить вона просто дивилася на нього, а потім простягнула руки й міцно обійняла. Тут, в оточенні гори квітів, вони обоє пригадали обійми на вершечку сходів у день її весілля, але цього разу Робін підвела обличчя й рішуче поцілувала Страйка в щоку, торкнувшись вустами щетини.
— Дякую, Страйку. Це дуже багато для мене означає.
А це, подумав її напарник, коли вони рушили до «Ритцу» в золотому сяйві раннього вечора, було більш ніж варте шістдесятьох фунтів і дещиці докладених зусиль...
З підсвідомості випливли прізвища Мазанков і Крупов, і лише за секунду-дві Страйк пригадав, де їх чув, чому вони асоціювалися з Корнволлом і чому він подумав про них саме зараз. Кутики його вуст вигнулися, та оскільки Робін не помітила, що він усміхається, він вирішив нічого не пояснювати.
Подяки
Як зазвичай, висловлюю подяку своєму редакторові Девіду Шеллі, який завжди перетворює роботу на задоволення;
моєму чудовому агентові Нілу Блеру;
команді, яка не дає мені з’їхати з глузду: Маркові Гатчинсону, Ребеці Солт і Нікі Стоунгілл;
моїй команді підтримки вдома і на роботі, без якої ця книжка так ніколи б і не була дописана: Ді Брукс, Саймонові Брауну, Денні Кемерону, Анджелі Мілн, Россові Мілну, Фі Шепкотт і Кайсі Тієнсуу;
Нілові Мюррею, найкращому на світі читачеві недописаних романів;
Кензі, яка помітила отой мальтійський хрест, де я його не очікувала;
Вільямові Леону і Лінн Корбетт — за натхнення і за те, що перевірили мої підрахунки;
Расселові Таусенду, який допоміг мені перевірити всі локації і врятував мій здохлий ноутбук;
а також Томові Берку за захопливі оповіді про Алістера Кроулі й за книгарню «Атлантида» (Atlantis Bookshop).