Выбрать главу

За Берестечко, за вола

І навіть лають… за Гелену!

За те, що ляшкою була.

О Господи, дайте спокій хоч Гелені!

По той бік світу вона вже ж не ляшка.

І дайте мені забути Хмельницького!

Ій-Богу ж йому, псяюсі, не з медом.

Чорний, худий, у брудній сорочці, —

ось ваш гетьман,

лляні Сорочинці!

Зеро. Нуль.

Чоловік без шани.

Ось ваш гетьман,

Ромни й Вільшани!

НІЧОГО. ЙДУ, ПРИНИЖЕНИЙ ПОТРІЙНО.

Омию душу у добрі і злі.

Ба, може, часом гетьману потрібно

пройтися пішки по своїй землі?

…НОГИ МІСИЛИ ГРЯЗЬ,

ДУША ЛЕТІЛА НАД УКРАЇНОЮ.

Поля й поля. Півонія і півень.

Дрімайлівка, Нехаївка, Сватки.

А де ж мої Немиринці і Гнівань,

Велике Дрюкове, Драчі, Шабельники?!

Мій Лютіж, мій Перечим і Сущани,

Копичинці, Зозулинці, Тальне,

Попасне, Очеретяне, Гречане,

Затишне, Бурякове і Хмільне!

Прилуки, Луки, Липи, Липовеньки.

Лелеківки, Березівки, Стави.

Дубовий Гай, Гильці, Берестовеньки,

Великі Бубни — що ж задубли ви?!

Пивці. Підварки. Вергуни. Баштанівка.

Висока Піч, Домашлин і Пиї.

Житомир. Воєгоща. Каєтанівка.

Межирич, Коломия, Турбаї.

Мала Дівиця і Піщані Броди.

Вишневий Хутір, Хортиця, Хотин.

Підгайчики. Опішня. Обиходи.

Батурин, Бережани, Рогатин!

Он Димер — все димарики й домарики.

Сховалися, либонь, під хвартухи

Мар'янівкам, Мотронівкам, Варварівкам

Іваньки, Андруші і Явтухи.

Велика Глуша. Жаботин і Гадяч.

Тишки. Почали. Вовковиї. Стрий.

Куди не глянеш — Гайворон і Галич.

Чорнобиль, Чорнобай і Чорторий.

А оніно —

Халча, Шандра, Кандиби.

Келеберда, Калга, Темрюк, Ташлик.

Оце ваш слід, приблуди і задиби,

отой татарський клекіт — Кагарлик!

Бербери. Печеніги. Карачаївці.

Підляшки. Годи-Турка. Москалі.

Відчаялась. Втомилась. Призвичаїлась.

Чунгул, Пекельне — на своїй землі!

О Дар-Надія! Ждани та Бояни.

Іркліїв. Мліїв. Злобин веремій.

Великий Стидин. Халеп'я. Холоп'є!

Ліпляве братолюбних Балаклій.

А он і Київ. Подивись — та пильно.

Моя Вкраїно, ти це чи не ти?

Скрізь Лиховки, Недогарки, Топильно,

Погарщина і Рубані Мости.

Зарубинці. Попільня. Попелюхи.

Попонне. Погорільці. Гробове.

Нежиловичі. Несолонь. Свинюхи.

Кальне, Грузьке, Холодне і Криве!

Бориничі. Дуліби. Гориславичі.

Яриловичі. Княжичі. Пеньки.

Старі Червища і Нові Безрадичі

Нові Голгочі на Чотирбоки!

Спасибівка. Терпилівка. Адами.

Звенигород. Гостомель. Хотимир

Мала Глумча з Веселими Тернами

і П'ятихатки між Семимогил.

Усім вітрам відкритий на Роздолі,

на Кусноньки подертий у ярмі —

великий край Неданової Волі!

Хто ж волю дасть, як не взяли самі?!

І ЩО НЕ ДЕНЬ —

НЕ ВІСТІ, А ТРУТИЗНА.

Дзвін бамбиляє десь в монастирі.

Поклони б'є у Лаврі Йосип Тризна,

і з гніву плачуть сиві кобзарі.

А стольний Київ стогне від литвина.

І шляхта знову шастає проз Львів.

А люди кажуть: — Це Хмельницький винен.

До чого Україну він призвів?!

ЧИ ВЖЕ МЕНІ ХОДИТЬ ПОЗАВГОРІДНО?

Від цих чуток, здається, трачу глузд.

А може, часом гетьману потрібно

почуть про себе правду з перших вуст?

Отак іду, дорадників чортма.

І глас народу чую, він несхвальний.

Упитий дядько не-минай-корчма

розкаже більш, ніж писар генеральний.

Ішов кобзар. Маленький поводир,

що був його великими очима,

сказав, що де він з дідом не ходив,

гетьманська влада скрізь уже не чинна…

Я ПРАГНУ ВІСТІ ДОБРОЇ КОВТОК!

А звідусіль — про злочини і зради.

Вся Україна хвора від чуток.

Але ж чутки — то потеруха правди.

ПРИЇХАВ Я В ГЕТЬМАНСЬКИЙ ЧИГИРИН —

він неприступний, як судейське жезло

Лише якесь щеня із чагарин

внизу на мене щевкнуло і щезло

Я в Маслів Брід — і там уже стіна.

Я по залогах — а залог немає.

Куди не ткнусь — ніякий сатана

мене уже за гетьмана не має

Оце аж тут нарешті, слава Богу

знайшли ми цю фортецю і залогу

Під їхали до неї через яр.

А тут залоги — цей один зброяр.

Не знаю, хто він є. Коли з'явився, звідки

А може, він Мамай. З'явився, та і вже.

Що тут було, — лише ці мури свідки.

Порубаний зброяр руїну стереже.

То ми тут і лишились на горі,

в урочищі, що зветься Гончарі.

Та й живемо. Вже третій день. Давно.

Спимо на сіні. Тут всього задосить.

Вода з ріки. В пивницях є вино

Шрамко чутки із Паволочі носить.

Старенький піп розпитує про все.

Про бій, про дощ, про хана, про комету

Та журиться А часом принесе

то гарнець бобу, то кавратку меду.

В УРОЧИЩІ ВЕЧОРАМИ

СВІТИТЬСЯ БІЛА ГЛИНА.

Чорніють старі бійниці з тернової гущини.

Мохами беруться мури. І жевріє дика малина.

Вночі ухикають сови і шурхають кажани.

Десь дзвони далекої церкви

потужно гудуть над містечком

Хто свічку тепер поставить за душу мою хмільну?

Я, гетьман Богдан Хмельницький.

розбитий під Берестечком.

сиджу у старій фортеці і долю свою кляну

НІКОГО І НІЗВІДКИ. НЕ ЧУТНО І НЕ ВИДНО.

Стежки позаростали Ворота в бугилі

Усі мене зреклися. Лише віщунка відьма

ізвідкись прилетіла, і каже — на мітлі.

Напарила любистку, ще й чари немудрячі

То випере сорочку, то їсти дасть і пить

Їй стільки літ, що вже немає здачі.

А ходить. А живе. А голосом скрипить.

— А я ж тобі казала, що буде дощ і зрада.

Що тут не переможеш. Ото ж бо і воно.

Якби ж ти був послухав. Я вже й сама не рада,

що бачу все як бачу, бо так мені дано.

Як звуть її, не знаю. Явдоха, Настя, Ївга.

Віщує і ворожить, і рани замовля.

Вона мені впеклася. Вона мене заїла.

Але такої відьми нема і в короля.

ЗБРОЯР І ДЖУРА СТЕРЕЖУТЬ ВАЛИ.

Погомонять. І вип'ють як коли.

Отак сидять під хмарами нагуслими,

а тиша мружить обрій — не здрімай! —

тендітний джура, як шляхтянка з вусами,

і той в боях порубаний Мамай.

Або до скронь долоні прикладуть

та "гей", та "ой" тихенько заведуть —