Тут Сар'ягн про свою спрагу згадав, воду поцiлував i напився. Вийшла з води бiла Лебiдка, стрепенула крилами i стала прекрасною дiвчиною.
– Тепер, Сар'ягне, лягай спати, до далекої дороги вiдпочивати.
Як Сарм заснув, вона в долонi плеснула: той луг трiщить-лущить, на тiм мiсцi ореться, пшениця сiється, на тому вже дозрiває, на тому молотиться i мелеться… I до свiтанку спекла Лебiдка паляницю та й дала Сармовi. Вiн принiс паляницю до Лихої сили в хату i на стiл поклав. Вона й каже:
– Ну, якщо ти справився, гляди ж, щоб i друге дiло зробив: щоб ти за нiч оту гору розкопав i тудою рiчка Дон потекла. А коло Дону побудуй комори, щоб байдаки до берега приставали i щоб ти ту пшеницю повантажив.
Пiшов Сар'ягн знову до кринички. Просвiтилась, засяяла вода у криничцi, з'явилась на водi бiла птиця Лебiдь з бiлим лотосом iз золотою короною на чолi. Стрепенула крилами i стала вродливою дiвчиною. Затремтiло Сармове серце, i вiн кинувся, щоб її обняти-поцiлувати, а вона йому:
– Зачекай, Сарме, ще ти Лихiй служиш, ще ти в наймах тужиш, ще мене не торкайся. Говори, яке твоє друге випробування.
Сарм їй розповiв. Лебiдка каже:
– Лягай вiдпочинь, бо скоро нам додому вирушати.
А сама в долонi плеснула. Та гора розкопується. Дон туди тече, коло нього комори будуються, пшениця на байдаки вантажиться. Подивилась уранцi Лиха, що все зроблено, як вона загадувала, тодi загадує втретє:
– Щоб ти у цю нiч зловив золотого Зайця.
Запитала у нього Лебiдка, що загадано. Вiн на неї подивився, а вона така гарна-гарна. З того часу повелася в українцiв приказка: така гарна, хоч води напийся. Розказав їй Сар'ягн загад.
– О, це вже не жарти. Це Лиха загадала, щоб ти спiймав самого Леля. А це грiх. Хiба я прикинусь Зайцем, а ти мене принесеш i покладеш на стiльцi. Тiльки не вiддавай їй у руки, бо як вiддаси, то вона мене впiзнає, i будемо у неї вiчними наймитами – i ти, i я.
Так вони i зробили. Поклав вiн Зайця на стiлець та й пiшов. Тiльки Лиха з хати, а Заєць знову перекинувся дiвчиною та за Сармом. Почали вони удвох тiкати. Бiжать та й бiжать, коли це Лиха побачила, що немає Зайця, здогадалася про все i послала свого чоловiка наздоганяти. Тодi дiвчина й каже:
– За нами погоня! Я перекинуся пшеницею, а тебе зроблю дiдом та будеш стерегти мене. Як буде Лихий питати тебе, чи не бачив молодця з князiвною, то ти скажеш, що тодi йшли як оця пшениця сiялась.
Коли це Лихий летить та й питається в дiда:
– Чи не бачив, не йшли сюдою витязь з князiвною?
– Iшли, – каже, – як оця пшениця сiялась.
Лихий каже:
– Цю пшеницю вже пора косити, а їх учора не стало, – та й повернувся назад.
Пшениця знову зробилась дiвчиною, а дiд – хлопцем та й давай знову втiкати. Лихий повернувся додому та й розказав усе Лихiй.
Вона його лає:
– Чом ти того дiда i пшеницю не розiрвав? То ж вони були! Бiжи вдруге за ними.
Бiжить-летить Лихий. Бiженцi чують, що за ними аж земля реве.
Дiвчина Лебiдка й каже Сармовi:
– Я зроблюся старим Божим храмом, а ти молiльником, та як буде Лихий тебе про витязя з князiвною питатися, то скажи, що бачив тодi, як ця церква будувалася.
Коли летить Лихий та й питає волхва:
– Чи не бачив, – каже, – не йшов тут князенко з князiвною?
– Бачив, – каже, – як оцю церкву ще лише будувати починали.
А Лихий йому:
– пх позавчора не стало, а цiй церквi вже рокiв iз сто. – Та й полетiв назад.
А Лиха йому:
– Чом не роздер волхва i церкви не розваляв?
Лихий вiдповiдає:
– Бо на церквi священний напис був, а волхв саме противну Лихiй силi молитву творив.
Тодi сама Лиха побiгла. Лебiдка каже Сармовi:
– Тепер ми можемо i пропасти, уже сама Лиха бiжить. Зроблюсь я Рiчкою, а ти станеш Рибою-окунем.
Прилетiла Лиха до рiчки та й каже:
– А що, втекли?
Перекинулась щукою i давай за Рибою-окунем ганятись: що хоче вхопити, то окунь повернеться до неї хвостом, розчепiрить плавцi, i не може щука його ковтнути. Ганялась-ганялась, аж окунь на берег викинувся. Тодi Лиха почала дмухати на Сарма вогнем. Припалилось у Сар'ягна за вухом орлине перо. Орел миттю прилетiв, схопив Сар'ягна i винiс на Бiлу Вежу. Розлютилась Лиха i вирiшила воду з Рiчки випити. Пила-пила i вже стала як гора, ось-ось доп'є. Сар'ягн тим часом узяв на Вежi золоту стрiлу, що була у сагайдацi Тар'ягна, i випустив у Лиху. Лиха лопнула, а Рiчка перетворилася на Лебiдку, а Лебiдка – на красуню-князiвну.
Тут бiля Бiлої Вежi, на рiчцi Дон, Сар'ягн з Лебiдкою побудували курiнь, нагородили кошар i розбили яйце-райце. Зараз iз яйця найшло повнi кошари товару: корiв, волiв, коней, овець. Бiля Бiлої гори виросло мiсто Бiла Вежа, а люди, що пiшли вiд Сар'ягна i Лебiдки, стали зватись сар'ягнами, хоча греки їх називали сарматами. Мiсто Бiла Вежа також називали Сар'ягн.