Вигнав Слав'ягн табун кобил у степ, а вони без жеребця розбiглися на всi чотири сторони. Тут Слав потряс чарiвною кантаркою, i з'явився перед ним жеребець, що жар їсть, полум'я п'є, як бiжить – земля дрижить, листя з дерев осипається. Як заiржав кiнь, кобили зразу позбiгалися. Слав'ягн сiв на жеребця i загнав табун у залiзнi стайнi. Вийшла з хати Баба Ягна, замкнула стайнi та й каже:
– Моєму табуновi якраз жеребець був потрiбний. Сумно кобилi без жеребця. Мiй племiнник Полель живе посеред моря на островi, як ти туди доберешся без свого коня, то й твоя жона зразу тобi в руки дасться.
Пiшов Слав'ягн до високого дуба, що рiс на кручi над морем, щоб помолитися Найдосконалiшiй, та вона його напоумила, як на острiв дiстатися. Тiльки хотiв перше слово молитви вимовити, аж бачить навколо дуба ходить Кiт на золотому ланцюгу i солодкi казки розказує. А це Полель прив'язав тут свого Кота, щоб вiн заговорював тих, хто хоче до острова Буяна добратися. Наслухався Слав'ягн тих казок, а в них все про те, як хороше тут, на землi, на березi, що нiкуди не треба мандрувати. Слухає Слав – не їсть, не п'є, йому i невтямки, чому навколо людськi кiстки валяються i їх пiсок замiтає. Геть знесилився Слав'ягн та все слухає, а в очах пливуть солодкi марева. Аж пролiтав над цим мiсцем Сокiл, якого Слав пожалiв. Упав Сокiл з неба i вчепився пазурями Котовi в голову. Кiт продовження казки забув, доки Сокола вiдганяв, а Слав'ягн тим часом отямився, бачить – срiбний клубок до моря котиться. Встав Слав i пiдiйшов до самої води. Коли випливає з моря Риба.
– Славе, князенку, чого ти журишся?
– Та-а… – Каже. – У морi є острiв Буян, де живе Полель, але я не знаю, як туди добратися, та ще й бiля того острова завжди бушують вiтри. Воду з небом змiшують.
Ударила Риба хвостом об воду, став такий гарний мiст: палi срiбнi, побiчники золотi, а помiст склом настелений, як iдеш, немов по твердiй водi. Слав'ягн пiшов тим мостом та й вийшов на острiв. А на островi такий лiс густий, що нi пройти, нi просунутися, та темний-темний. Коли виходить з лiсу Ведмiдь. Як узявся Ведмiдь лiс трощити, такi дуби вергає – на пiвтора обiймища. Проламав стежку. Пiшов Слав тiєю стежкою, аж серед острова стоїть скляний палац, замiсть дверей – висока кришталева арка. Зайшов вiн аж у третю кiмнату, а там сидить Лелека-Буслиха та сорочки сонячними променями вишиває. А узори такi, що й не придумаєш.
Кинулись вони одне одному в обiйми. Нарештi затряс Слав чарiвною кантаркою, спали чари Баби Ягни iз Тар'ягнового коня, розчинилась залiзна стайня, i кiнь прибiг на острiв Буян. Як вихопився Слав'ягн на коня та взяв Лелеку на руки, кiнь вiд радощiв заiржав, кобили Баби Ягни почули i прибiгли на клич жеребця. Рушив Слав'ягн додому, а за ним табун коней з вогненними гривами. Прилетiли вони на те мiсце, де розлучилися, i стали жити щасливо. I пiшли у них дiти одне за одним, i заснували вони город Бусел, а тiльки подумки називали його Лелекою, i пiшов вiд них народ слав'ягни (слов'яни), яких греки у своїх писаннях називали скiфами. Вiд жеребця Тар'ягонового i кобил Баби Ягни пiшли конi для всього тарiйського народу. Тар'я!
VII. ВОЛ'ЯГН
Вол'ягн, Кiмар'ягн та Краягн тим часом мандрували за срiбною ниткою i дiйшли до рiки. Бiля рiки стояв високий дуб, на дубi сидiло три горлицi. Середуща тримала у дзьобi золоту стрiлу iз колчана Тар'ягна. Намiрились троє молодцiв iз лукiв, а одна з горлиць i каже:
– Не стрiляйте, молодцi, горлиць, може, серед них котрась вам полюбиться. – Козаки опустили луки, двi горлицi знялись i полетiли, а середня зiйшла на землю i стала перед ними гарною-прегарною дiвчиною. Подивились на неї брати i закохались всi троє. Хоча це була Вол'ягнова суджена, брати вирiшили запитати Долю, може, вона комусь iншому присудить наречену.
– Кого з нас, Горлице, найбiльше сподобала? – Запитує Краягн.
– Того, котрий з вас принесе менi найладнiший подарунок.
Розiйшлися брати на три сторони. Країн пiшов по рiчцi Буг на пiвдень i дiйшов аж до Чорного моря та зустрiв Дiда. Розговорилися, Країн розповiв Дiдовi про свою пригоду. Дiд подарував Країновi люстерко i сказав:
– Коли хочеш довiдатися, що з ким дiється, подивись у люстерко i там побачиш.
Подякував Краян Дiдовi i повернув назад. А той Дiд, а це був Дiдо-Всевiдо, що його образ приймав Дарбог, як хотiв ходити помiж людей, опинився на шляху Кiмар'ягна, який по рiчцi Буг дiйшов до Балтiйського моря. Питається Дiдо Кiмара, за чим вiн мандрує. Той розповiв.
– На тобi, – говорить Дiд, – килим. Як розстелиш його i скажеш, куди тебе нести, вiн i понесе.
Подякувавши Дiдовi, повернувся назад Кiмар'ягн.
А Дiдо-Всевiдо опинився на шляху Вол'ягна, який у цей час вже перейшов Карпатськi гори. Питає його, куди i за чим вiн iде. Той розповiв, Дiд йому й каже: