Могилу копають iз сходу на захiд. Труна опускається на вiрьовках чи на довгому полотнi головою на захiд так, щоб лице дивилося на схiд. Криж ставлять у ногах, щоб мерлець «дивився» на його перетинку. До могили можна кидати дрiбнi грошi.
Коли процесiя приходить до могили, мари з труною ставляться вздовж ями головою на захiд. Родичi прощаються з померлим, так як сказано вище. Можна говорити урочисто-жалiбнi промови. Хор спiває три Божистих пiснi. Оркестр грає жалiбний марш. Тi чоловiки, якi копали яму, накривають вiко i забивають дерев'яними а чи залiзними цвяхами, опускають труну на дно. Пiсля цього ближчi родичi кидають у могилу по грудцi землi, копачi докiнчують роботу i здають похоронний реманент, а також хоругви до сiльського Храму.
Коли копачi починають закидати яму лопатами, хтось iз ближчих старших родичiв говорить до присутнiх:
– Люди добрi, милостi просимо на тризну.
Тризна, або поминальний обiд, робиться (якщо родичi заможнi) цього ж дня, на дев'ятий день, на сороковий i через рiк. Якщо сiм'я бiдна, то робиться лише поминальний обiд в складчину в день похорону. На дев'ятий день, сороковий i через рiк в Храмi ставиться свiчка i замовляється молитва «За упокiй душi». На тризнi голосiнь не буває. Приплакують i голосять лише пiд час несення труни на могилки. Обов'язковою стравою на тризнi є колово: булка чи бублики, покришенi i политi медовою водою.
Пiсля похорону на покутi ставиться склянка з водою. Там вона стоїть три днi. Три днi по похоронi не годиться шити. Три днi треба носити жалобу: перев'язаний чорною стрiчкою рукав. Три днi пiсля похоронiв у кiмнатi, де лежав покiйник, горить лампа. Родичi ходять вiдвiдувати могилу перших дев'ять днiв i потiм по душевнiй потребi. У роковi радiння в означенi днi згадуються всi померлi. Пiсля похоронiв i пiд час поминань звичай забороняє впадати в глибоку тугу i ридання, щоб не викликати таким чином душу з Того свiту i не тривожити її.
ГОЛОСIННЯ
Пiдчас виносу тiла мерлеця з хати хтось iз близьких рiдних голосить, або, як ще кажуть, приплакує. Пiд час походу процесiї на цвинтар вона зупиняється перший раз у дворi, вдруге на першому ж роздорiжжi i так на кожному роздорiжжi, яке трапляється на шляху. Як правило, голосить хтось один з близьких родичiв чи двоє-троє поперемiнно: мати, дочка, тiтка.
ГОЛОСIННЯ ГОСПОДИНI ЗА ГОСПОДАРЕМ
Господарю мiй, порадонько ж ти моя, хто ж менi тепер порадить, хто ж мене пожалiє, хто ж мене приголубить, хто ж мене втiшить? Що ж менi робити з дрiбними дiтьми без тебе?
Таку ж тобi хату збудували. Сонце там не зiгрiє, не освiтить, вiтер на тебе не дихне.
Ти ж мене не бив, не сварив, в господi порядкував. На кого ж ти нас покидаєш, горенько ж ти моє?
ДОЧКИ ЗА МАТIР'Ю
Мамцю наша ласкавая, мамцю наша гарная, на кого ж ви нас покидаєте? Хто ж нас в голову поцiлує, хто ж нас приголубить, хто ж нам одежину справить?
Та ми ж вас бiльше не дiждемо, та ми ж вас бiльше не побачимо. Та з якої ж сторони вас виглядати, та на що ж нам бiльше сподiватись?
Сонечко вас не зiгрiє, вiтер не обвiє, нiхто не погукає. Та як же вам у сирiй землi бути, самiй-саменькiй для всiх нас милiй?
Та хто ж нас до ладу доведе, замiж видасть, в люди пустить, поженить?
МАТЕРI ЗА ДИТИНОЮ
Дитино ж моя солоденька, щебетушка моя! Людськi дiти жиють, а моє пропадає. Порадонько ж моя, потiхо ж ти моя. I чого ж ти на мене розгнiвалась, чого мовчиш, словечка не вимовиш?
Чи я ж тебе не годувала, а чи я ж тебе не доглядала? А чи я ж за тобою нiченьки не досипала?
Дитино ж моя нерозважливая, голубко моя сизая. Та чого ти собi вибрала таку хату смутную, та таку невеселую, та таку безнадiйную? Що туди зайти, а назад нема вороття?
Ой, Боже ж мiй, Боже, як же менi тепер бути, як же менi тепер жити, без моєї ластiвки, без мого щастячка, без моєї надiї, без моєї розваги?