МАТЕРI ЗА ДИТИНОЮ
Дитяточко моє милеє,
да куди ж ти убираєшся,
да куди ж ти споряджаєшся?
Вiдкiль тебе виглядати, вiдкiль тебе,
визирати?
Чи тебе соловейки одщебетали,
Чи тебе зозулi одкували?
Яка ж твоя дорiженька смутна та невесела,
яка твоя хатина темна, непроглядна.
Що нi дверей, нi оконечка, нi праведного
сонечка.
Як яблучко вiд яблунi вiдкотилося,
так i ти вiд мене вiдродилося.
Звiдки ж ти тепер iтимеш,
звiдки тепер звiстку даси?
Донечко, моя ягiдко (Синочок, мiй
колосочок).
На кого ж ти нас покидаєш,
на який догляд сподiваєш?
Приймай мене до себе,
пригортай мене до себе.
Де тобi мiстечко знайшлось, що мене
покидаєш?
Серце моє зажурилося,
серце моє одiрвалося.
Чи ж ти зозулею прилетиш, чи соловейком,
чи ти нам перекажеш, чи листа пришлеш?
Не почую тебе i не побачу,
моє соколятко, моє голуб'ятко,
моя кришечка, моя кровиночка.
ЗА ДОРОСЛОЮ ДОЧКОЮ
Донечко моя, князiвна моя! Ой, куди ж ти вбралася, куди уквiтчалася? Яке ж я тобi сумне та невеселе весiлля справляю. Куди ж оце я тебе виряджаю?
Я ж не сподiвалася, я ж не готувалася. Я ж тiшилась, що виправлю весело до вiнця, до шлюбу, а прийшлося до темної могили.
Хто ж менi тепер буде помiч давати, по дворi походжати, у городi лад давати? Чого ж ти мовчиш, слова не зрониш, не засмiєшся? Хата твоя темная, доля моя нещасная, ой!
ЗА НЕЖОНАТИМ СИНОМ
Ой, сину ж мiй, сину, куди ж ти вбрався такий молоденький? Який же з тебе князь сумний, що нам суму-горя наробив. Я ж iз тобою надiю стратила, радiсть збавила, горечка зазнала.
Хто ж тепер нам допоможе, дров нарубає, водицi принесе? Яка ж твоя дорога тяжка, яка ж наша доля смутна, яка ноша страшна.
Устань та подивися, якi твої товаришi iзiйшлися. Скажи ж їм слово, подякуй за дружбу. Ти ж менi нiколи згiрдного слова не сказав.
Я ж на тебе надiю покладала. При кому ж я тепер свої костi зложу! Я ж гадала, що ти мене будеш вiдправляти, а не я тебе.
ВДОВЦЯ ПО ЖIНЦI
Господине наша, господине! Ой! Ти ж то вже не журишся, ти ж то вже нас не жалуєш. Хто ж про дiтей буде дбати, хто ж їх буде пестити?
Хто ж їм голiвки помиє, кiсоньки розчеше, по голiвцi погладить, слiзоньки витре? Хто їх догляне, сорочки справить, приголубить?
Сироти ви мої, хто ж вас у свiтi привiтає, як доброї мами тепер немає? Голубонько наша, надiя наша безнадiйна! На кого ж ти нас полишаєш, до темної могили вiд'їжджаєш, ой!
СЕСТРИ ЗА СЕСТРОЮ
Ой, сестричко рiдна, ластiвко моя дорогенька, та на кого ж ти нас покинула, та за що ж ти на нас прогнiвалась?
Смерте неймовiрна, смерте нагла, чого ж ти в лiсi не заблудилась, в болотi не втопилась. Мене з рiдного сестрою розлучаєш, горе-сум на душу накладаєш?
Ти ж менi, сестро, порадоньку давала, ти ж мене змалечку любила. Тепер же ми та й не зустрiнемось, тепер же ми та й не обнiмемось, i не пожуримось, i не порадiємо, зозулько моя.
СЕСТРИ ЗА БРАТОМ
Братику мiй любий, срiбний, солодкий! Чим я тебе вразила, чим прогнiвала, що ти зi мною не радишся, добрим словом не дiлишся? Обрав собi хату-тiснину – домовину.
Тепер нас розлучають, тепер тебе проводжають. Товаришi i сестри, i батько i мати. Тепер повiк не побачимось, не привiтаємось.
Чи ж я тобi сорочки не прала, чи ж тобi кучерiв не пiдтинала? Чи я тобi пiсень не спiвала, чи я ж тобi правду не казала, соколику мiй?
А ти все одно нас покидаєш, ти в цiм свiтi себе не лишаєш. Оборона моя, надiя моя, радiсть моя, прощавай!
ЗА БАБОЮ
Бабуню моя рiдна, та навiщо ти нас покинула. Хто нас буде на ум настановляти, хто ж нам буде тепер порядок давати? Сива голубко, наша порадо, наша матусе!
Та було ж ти i в лiто i в зиму за всiм доглядаєш, да за всiм пильнуєш, та всьому лад даєш. А тепер без тебе хата сумуватиме, внуки сумуватимуть, дiти сумуватимуть.
Та хто ж внукiв по голiвцi погладить, та хто дiтей у скрутi добрим словом втiшить? Нащо ж ви нас покидаєте, та чого ж це ви вiд'їжджаєте? Там сонце не свiтить, вiтер не вiє, дощик не сiє. Ой!
ЗА ДIДОМ
Дiдуню наш бiленький, дiдуню наш рiдненький! Та куди ж ви вiд нас вибираєтесь, та куди ж ви вiд нас виряджаєтесь? Що то за горе, що то за сум, що то за жаль?