Всi дивились iз зачудуванням на сина Орла, вiн був як i всi люди, але вирiзнявся статурою i красою та очi мав, як у князя над птахами. Мати матерiв роду-племенi країнцiв запитала юнака:
– Чи ти знаєш, що таке Рада найстарiших жiнок?
Син Орла сказав:
– Я не знаю, що таке Рада, але ви не знаєте, що таке Влада.
Мати матерiв сказала:
– Рада, це коли народ вибирає Вiче – найстарших матерiв родiв, позначених Божистою мудрiстю, i вони радяться, як жити племенi.
Син Орла сказав:
– А Влада – це наказ i його виконання.
Старiйшини загомонiли помiж себе:
– Ми його не розумiємо, у нас нема такого звичаю.
– Я покажу вам, що таке Влада, – вигукнув син Орла.
У його голосi зазвучав метал, i душi у всiх людей затремтiли, але радiсть покори i єдностi поселилася в них. Син Орла пiдiйшов до гурту отроковиць, вибрав найкращу юнку i сильною рукою прихилив до себе.
– Вона буде менi за жiнку. Чия вона наречена i хто забере в мене її? Ось я стою перед вами з голими руками, беззбройний?
I виступив з гурту витязь з мечем i списом у шкiряному нагруднику. Хоча дiвчинi i подобався син Орла, але, побачивши свого нареченого, якому на Купала вiддала вiнок, вона рвонулась до нього, та син Орла затримав її за волосся, i вона впала на траву, а син Орла наступив ногою юнцi на розхристанi груди, i з рота в неї пiшла кров, а душа вилетiла з уст i полетiла у Вирiй. Охнули всi люди i стали на колiна. Холоднi i жорстокi очi Орленка хилили їх у поклiн, витязь-наречений упав на колiна разом з усiма, а рука його так i заклякла на рукав'ї меча.
Син Орла сказав:
– Князь i Влада князя посилається вам Богом вiйни Ар'ягном. Наносiть велику купу дров i покладiть цю юнку на самий верх, а бiля неї устромiть старовинний меч. Вiднинi кров'ю ворогiв наших ми поливатимемо цей меч. Волхвинi-поляницi хай принесуть вогню iз Родового Вогнища i запалять великий Вогонь.
I запалало Вогнище, далеко його було видно в степу, i сусiднi роди запалили вогнище, i сусiднi села українськi запалили ритуальнi вогнища, сповiщаючи, що над народом українським сiв князем Орленко. Сама Богиня Влада спустилася з Неба в образi сина Орла. Вiн прекрасний собою, мудрий i могутнiй, але часом незбагненно жорстокий.
З того часу на землi стала боротися Рада з Владою. Часом одна брала верх, а часом друга, але нiхто не перемагав до кiнця. Хто навчить їх жити у мирi i рiвностi, той мудрий iз мудрих.
Х. АМ'ЯГНА
1. Року Божого 3000 до нової ери
Коли Сар'ягн (внутрiшнiй вогонь), Слав'ягн (славний вогонь), Вол'ягн (водяний вогонь), Кiмар'ягн (сплячий вогонь), Краягн (красний вогонь) пiшли шукати свою Долю, Ам'ягна (вогонь, який живе через поїдання), їхня сестра, залишилась сама. Вiд батькiв у спадок їй залишився чарiвний пояс Тар'ягна i таке провiщення. Якщо цей пояс iз притороченим на кiнцi позолоченим коров'ячим рогом хоч одну добу поносить дiвчина, то у звичайний строк вона народить дитину – дiвчинку. Якщо коров'ячий рiг пiднести до губiв, то в ньому з'явиться священний напiй, один раз ковтнувши якого, жiнка стає непереможною поляницею-войовницею.
Отже, вiд Ам'ягни i пояса Тар'ягна пiшов рiд амажонок, i в цю країну не потрапляв живим жоден мужчина, лише витязь роду Краягна по iменi Пал-Котигорошко-Кий, який народиться дуже не скоро, зможе побороти княгиню з країни амажонок.
Столиця амажонок Варта красувалася на березi рiки Вардани неподалiк вiд гирла. Мiсто обнесене кам'яним муром i сiмома брамами i надбрамними вежами. Брама Ам'ягни головна i виходить до рiки Вардани; потiм брама Сар'ягна iз висiченим у каменi мечем над нею; брама Слав'ягна iз висiченою у каменi головою коня Тар'ягна; брама Вол'ягна iз висiченим у каменi списом; брама Кiмар'ягна iз висiченим луком та стрiлами i брама Краягна iз висiченою булавою над нею. Сьома брама – брама Лелi-Ягни виходить на Священне поле i гай, який вiддаляється вiд рiвнини старицею рiки Вардани. Цей острiв був обгороджений щiльно вкопаними високими дубовими палями, якi обросли густим колючим чагарником. Посеред дубового гаю – невелика i немала галявина, а посеред галявини – величезний священний дуб. А пiд дубом стояв залiзний теремок. Теремок був без вiкон, але всерединi стiни його свiтилися м'яким срiбним свiтлом. У теремку стояло широке ложе, а на вiзерунчастiй спинцi лiжка висiв пояс Тар'ягна. До теремка помiж кущами лiщини, дикої рожi, бузини, глоду, калини вела втоптана стежка. Кожну нiч сюди приходила жiнка або дiвчина з мiста Варти, щоб одягти пояс Тар'ягна i поспати в ньому. Коли жiнка лягала на лiжко, свiтло в теремку пригасало i починалося чудодiйство. Поспавши, жiнка ковтала iз Священного рога i купалася в Священному озерi, котре утворювалось у невеличкому ярку, а з озера теж витiкав струмок i тiк у Вардану. У цiй заводi колись давно купались Ладо i Лада.