Раз на мiсяць до теремка приходила Велика княгиня на молитву i раз на три роки, щоб одягти пояс i народити. Як тiльки перша дочка Великої княгинi досягала 25 рокiв, вона йшла у Священний гай i, ставши непразною, приймала посвяту у Великi княгинi. Всi iншi дiвки починали ходити у Священний гай iз 18 рокiв. Коли ж Велика княгиня помирала ранiше, нiж її першiй дочцi виповнялося 25 рокiв, Велику Княгиню обирало вiче.
Амажонки добре скакали на конях, вправно кидали списи, яких до коня було приторочено два, добре володiли мечем та ножем. На тiлi пiд час походу поверх одежi носили лускатий або кiльчастий бронзовий панцир, перехоплений у поясi не дуже широким шкiряним ремiнцем, що був поцвяхований вiзерунком. До ременя на позолоченому мiдному ланцюжку був причеплений золочений коров'ячий рiг для пиття – точна копiя священного рога Тар'ягна. Далеко по свiту розкотилася слава про амажонок як про непоборних войовниць.
Отож одного разу у княгинi Роксолани народилась дочка. З першого дня народження вона була дуже гарною. Назвали її Красулею. Вона була така гарна, що коли виходила iз княжих покоїв i йшла на вежу Ами, щоб помилуватись далеким морем, усi жiнки кидали роботу i дивились на неї.
Усi амажонки були або русявими, або чорнявими, або бiлявими – згiдно трьох лиць Трояна. Красуня волосся мала бiле, як вибiлений льон, брови i вiї чорнi, очi – синi-синi, а колiр обличчя свiтло-смуглявий. В її свiтло-блакитнi очi не можна дивитись, бо вони були безкiнечно бездоннi, здавалось, що за ними починається Нiщо, зваба в них змiшувалась iз прекрасною байдужiстю i холоднiстю. Лице її, на перший погляд блiде i прозоре, освiтлювалось iз середини спалахами кровi.
У призначений звичаєм час пiшла Велика княгиня Роксолана у Священний гай. Надягнула пояс i лягла на лiжко, щоб побути нiч у єднаннi з Богом. Лежала вона, розкинувши руки-ноги i, заплющивши очi. пї тiло налилося солодкою мукою, зникла склепiнчаста стеля теремка iз зображенням Дерева життя. Пояс охопив її всю – вiд п'ят до кiнчикiв волосся на головi, її лоно затремтiло, наче вода пiд легеньким вiтром i гарячим сонцем; i було їй таке провiщення: «Вiд часу, як народилася Красуля, починається занепад держави амажонок. Праправнучка дочки, яку Роксолана народить пiсля цiєї ночi, пошлюбиться iз мужчиною з роду Краягна. Вiд цього шлюбу пiде могутнє плем'я роксоланiв-гунiв.»
На другий день тяжко зажурена ходила Роксолана по своїх пишних князiвських покоях. Шкода їй було, що дочка, яку вона мала народити, втратить священний пояс i змушена буде пiдлягати ненависному чоловiковi. Вирiшила Роксолана, що винна у всьому Красуля, адже з її народження i починається занепад. Зiбрала Велика княгиня Роксолана найстарших жiнок-волхувальниць i розповiла їм про свою печаль. Нiчого не сказали їй ворожки, лише найстарiша прорекла:
– Ти, Роксолано, наймудрiша серед нас, роби як знаєш. Але кому iз нас хоч раз вдалося змiнити волю Ягни? Наше волхвування у вгадуваннi помислiв Божих, у вимолюваннi Божої прихильностi. Молитвою ж ми лише вiдганяємо злих i прихиляємо добрих Духiв. Наш закон забороняє тобi смертельно карати свою дитину, бо тодi i сама помреш.
Три доби думала Роксолана i нарештi придумала. На березi моря теслi спорудили невеликий корабель на одне вiтрило, поставили туди води i їжi на три днi. У червоному покривалi занесли Красулю, пустили кораблик на море, а линву перерубали. Вiтер дув з берега, на морi починалася буря, i нiхто не сподiвався, що цей кораблик далеко запливе. Коли Красулю спустили на воду, їй було 24 роки i незабаром вона мала iти у Священний гай, щоб одягти пояс Тар'ягна.
Два днi носив вiтер суденце, на третiй день його помiтили греки iз свого корабля «Арго». То аргонавти на чолi з Гераклом якраз пливли по пояс Тар'ягна у країну амажонок. Аргонавти побачили, що маленьким корабликом нiхто не керує, i захотiли його упiймати, але вiн танцював на високих хвилях, можливо, Морана вiдштовхувала його вiд «Арго». Тодi аргонавти кинули жеребок, i героєвi Афiн Тезею випало плигнути в море i вплав досягти суденця. Швидко доплив вiн до кораблика i як тiльки взявся за борт, обидва кораблi стали поруч. Зачудованi аргонавти дивились на дiвчину небаченої краси, i їхнiй некерований корабель крутила на одному мiсцi морська течiя. У лляному волоссi мала Красуля кiстяний гребiнь, золотом оздоблений. Лежала вона на дубовому ложi, яке з чотирьох кутiв прикрашали чотири золотi птахи, i яскравi рубiни полум'янiли у пташиних очах. пї пурпуровий плащ iз тонкого ягнячого руна був застебнутий лише на одну срiбну брошку з вкрапленням золота. З-пiд плаща виглядала тонка зелена сорочка, вишита золотом, на грудях намисто в три разки i золота гривна на шиї iз дивними звiрами. Сонячнi променi осявали її, тому слiпуче виблискувало золото i самоцвiти, але не могли вони заслiпити сяєво прекрасного обличчя. Барва її волосся була нiби пелюстки бiлої ромашки, розсипанi по вузьких опуклих плечах, i дiвочi перса, наче два повних мiсяцi, сходили з-за викоту сорочки. Бiлi, як снiг, що випав за одну нiч, руки визирали по плечi з-пiд плаща i закiнчувались пещеними вузькими долонями з довгими непорочними пальцями. Щоки – нiжнi i гладенькi, як гiрська наперстянка. Брови ж такi чорнi, нiби спина жука, зуби – наче дощ перлинний. Очi блакитнi, як лазурит, вуста повнi, наче нiжнi пелюстки рожi. Бiлi, як морська пiна, стегна її i тiло на дотик здавалися нiжнiшi за лебединий пух. Колiна мала круглi, i повнi видовженi литки, i невеличкi ступнi з довгими бiлими пальцями та округлими рiвними п'ятами. Промiння любовi грало в її очах, радiсть палала на щоках, то червоних, як кров теляти, то вкритих бiлiстю снiгу. Голос її був лагiдний, крок плавний i велична князiвська хода. Вона була найвродливiшою з усiх жiнок, якi будь-коли з'являлись на свiтi перед очима мужiв. Усi жiнки можуть бути привабливi, доки їх не порiвняєш з Красулею. Коли мужчина потрапляв на неї зором, навiть загроза смертi зараз же або через нiч спiвжиття з нею не спинили б його бажання злягтися з красунею. Весь свiт зникав зi свiдомостi, з усiма його заборонами, тiльки вона одна, Красуля, панувала.