– Ворон костi не донесе, а путнiй козак пiшки дiйде, – озвався Кий.
– Чи битися, чи миритись прийшов?
– Помирить нас, либонь, сира земля-мати.
Бились вони, бились. У Жеретiя з 12 голiв лише три зосталося, а Кий уже по пояс землю ногами вибив, от-от зовсiм охляне.
– Слухай, – говорить змiй, – у тебе батько був?
– Та, либонь, був батько – князь Тар'я-Країн-Палкий, але я його не пам'ятаю, бо вiн пiшов у похiд пiд Трою, як я ще тiльки зачатий був.
– Тож твiй батько, як робив важку справу, вiдпочивав?
– А що, вiдпочивав. Не може людина працювати без перепочинку.
– От давай i ми вiдпочинемо.
– Давай.
– На цьому мосту ми вже всю землю вибили, – хитрує далi Жеретiй, – а за дев'ять верстов вiдсiль є залiзний мiст. От туди завтра вночi i приходь.
– Добре, – говорить Кий.
Змiй на свого коня – i полетiв, а Кий пiшов до джерела, щоб напитися, а вже почало на день займатися. Бачить Кий, стоять бiля джерела два прекрасних юнаки у повному бойовому обладунку, коней за вуздечки тримають i вже от-от хочуть вихоплюватися на коней.
– Стiйте, козаки! – гукнув їм Кий.
Притримали вони своїх коней. Пiд одним юнаком кiнь бiлий, як вогонь, а пiд другим чорний, наче темна весняна нiч. Один юнак бiлявий, а другий чорнявий.
– Мене звуть Києм, а як вас звати, козаки?
– Я звуся Щек, – сказав чорнявий. – Я добрий Дух ночi.
– А я звуся Хорив, – сказав бiлявий юнак. – Я добрий Дух дня. Ми iдемо вiдсiля, бо тут завiвся злий Дух ночi i дня, i нема витязя, щоб його перемiг. Але той витязь без нас не зможе перемогти Жеретiя, а ми без нього не зможемо перемогти.
– А я Тар'я-Країн-Кий, син Пала, тiльки що з тим Жеретiєм цiлу нiч бився, але нi вiн мене, нi я його не зборов. Як сам б'єшся, то нiкому i води подати. Може б, поїхали, молодцi, зi мною до залiзного мосту та разом дамо тому Жеретiєвi раду?
Скрiпили вони побратимство та й пiшли до залiзного мосту. Посiдали пiд мостом, аж Жеретiй їде, всi дванадцять голiв змiя гарячий дим виригують.
– Як я йому голову зiб'ю, то ти, Щек, бери голову за вуха i геть вiдкидай, а ти, Хорив, те мiсце, де голова була, розпеченим до червона мечем припiкай, а я вже буду києм махати, то, може, таким чином удасться його трохи налякати, – радить Кий.
Почали вони з Жеретiєм бiй, i таки за нiч i день зосталася з нього купа попелу. Кий осiдлав того коня, що жар їсть, полум'я п'є, i поїхали вони далi. Бачать, волиняни до мосту останню худобу женуть.
– А женiть ви цю худобу на пашу, та не забувайте i помiч нашу, як хто iз наших родiв тарiйських до вас коли приб'ється, хай йому у вас смачно поїсться i поп'ється, – сказав їм Кий.
Тут волинськi старiйшини наперед виступають, до козакiв-молодцiв, своїх заступникiв, крилате слово промовляють:
– А годi вам, юнаки, козакувати, можемо вам у жiнки по найкращiй дiвцi дати, а тобi, Кию, як найдужчому, – князiвну.
Тут двоє дiвчат прекрасних на чолi з князiвною наперед виступають, хлiбом-сiллю, холодною водою джерельною витязiв пригощають. Кий, Щек i Хорив шоломи i шапки познiмали, по глибокому поклону людям поклали, а тодi Кий мовив:
– Хай вашi дiвчата ще трохи почекають, бо ще i слав'ягни, i сар'ягни пiд Змiїним кодлом страждають. Як дасть найдосконалiша Ягна менi Змiїне кодло i могутню Дiву побороти, то посватаю вашу князiвну, а у моїх побратимiв своя воля i своя дорога.
По цих словах витязi поїхали далi. Кий каже своїм побратимам:
– Я ще тiльки коня придбав, а пiшки я мало свiта повидав. Ще моя молода кров грає, на теплiй печi ще менi мiсця немає.
пдуть Кий, Щек i Хорив далi. Де стануть – обiд зварять, коней попаcуть, а де у доблеснi iгри пограють. Доїхали так до славного мiста слав'ягнiв Бусла. Стоїть славен город Бусел на горi Буслiвцi, високим земляним валом з дубовими зрубами обгороджений, у ровi вода з рiчки Буслiвки протiкає. Всi чотири брами повiдчинювано, сторожi на воротях немає, таке враження, що слав'ягни або нiкого не бояться, або вже їм нема чого оберiгати. На арцi над брамою – буслине гнiздо, а в гнiздi – бусол iз малими бусленятами дзьобами стрекочуть. Перше коло будинкiв, та все одноповерхових, бiлою глиною обмазаних, попiд самим валом iде; друге коло довгих будинкiв, та все двоповерхових, з рiзьбленими дерев'яним мереживом вiкнами, i дверима, i ворiтьми, – усерединi першого кола, а мiж ними широка вулиця; третє коло довгих будинкiв, та все триповерховi тереми, – усерединi другого кола будинкiв. А посеред города великий майдан круглий. В центрi майдану тулумбаси пiд шатром, бiля них дубовий помiст для старiйшин i великий древнiй дуб з сухим вершком, на якому теж буслине гнiздо з бусленятами. Весь майдан вiдгороджений вiд будинкiв високим лозовим плотом з перелазами, лише з чотирьох широких вулиць у плiт вмонтовано четверо широких двобрамних ворiт. Вiчове мiсце теж обгороджене вiд майдану невисоким плотом з перелазами. Худоба була на випасi, майдан порожнiй, поодинокi жителi у жалобному вбраннi пробiгали понад трiйкою прекрасних витязiв, що дуже пасували своїм гордим виглядом до славного мiста слав'ягнiв Бусла, але над мiстом зависла печаль, i бiля вiдчинених на майдан ворiт було багато черепкiв вiд мальованого буслiвського посуду, яким слав'ягни славились серед усiх тарiйських племен та й навiть далi. На багатьох будинках виднiлись лелечi гнiзда, але на деяких гнiзда були порожнi, з них стирчало невпорядковане галуззя.