– Я Полель, ходiмо зi мною.
Пiшли вони за Полелем всi троє, а Дiд зробився невидимим i теж пiшов з ними. Вийшли з палацу i пiшли лiсовою стежкою. Пiдiйшли до гранiтної брили сажнiв п'ять заввишки. Як пiдiйшли до неї, замшiлий камiнь розступився перед ними склепiнчастою аркою, i зайшли вони у кам'яну свiтлицю без вiкон, лише з-пiд округлої стелi лилося м'яке бiле свiтло. Позадирали вони голови. Стеля була опуклою i бiлою, наче яєчна шкаралупа, а пiд самим верхом, там, де в яйця пуха, рiвно зрiзана, i свiтло лилося через прозору плiвку.
Посеред круглої свiтлицi стояв круглий стiл, заставлений рiзними напоями i наїдками. Навколо нього було розставлено напiвм'якi крiсла. Глянули вони, а там закусок на цiлий полк, серед столу засмажений цiлий бик, уперся носом у писок вепра, великi тарiлi зi смаженою, в'яленою, копченою i тушкованою рибою, холодець, пампушки з часником, вареники з маком у меду, з яблуками, сиром м'ясом, сметана в полумисках, узвар у корчагах, вино в невеликих бочечках, барила пива стоять у чотирьох нiшах обабiч столiв, мед хмiльний у куманцях, гарячий український борщ iз сметаною парує в глибоких мисках, пироги з капустою, квасолею, калиною i з вишнями, миски з квашею, ряжанкою i рiзними киселями, яблука, грушi, сливи, помiдори, редька, огiрки у полив'яних розмальованих мисках, кавуни, динi, виноград, печеня в горщиках, хлiб бiлий i хлiб чорний, смажена птиця, коржики, пундики, цукерки, цибуля зелена з бiлими головками, зайцi фаршированi, полуниця i мед в стiльниках. I ще було там усякого: хрiн, часник, перець, салат, крiп…, отже, нi в казцi сказати, нi пером описати. Посiдали вони за стiл, от Кий i каже:
– Воно-то смачно, але хiба ми його поїмо?
Але пм не наїмся i П'ю не нап'юся як узялись до того всього, то геть i впорали. Як поїли i попили напої, то розчинилась стрiльчаста брама, та й зайшли вони до роздягальнi. Роздяглись, аж вiдчиняється ще одна брама. Зайшли ще й туди. Там вода з труб гаряча i холодна бiжить, великi кадуби дубовi стоять, щоб у них паритись, цiлий вiз березових вiникiв. Стали вони потроху паритися. Коли чують, задуха гаряча душить. Дивляться на стiни а вони зразу були чорно-синi, а зараз червонiти стали. П'ю не нап'юся каже:
– Я вже пити не хочу.
пм не наїмся каже:
– Я вже їсти не хочу.
А в Кия тiло очистилось вiд струпiв стало молоде, ясне та чисте. Кий мовить:
– Тут ми й згоримо, товаришi, хоча з нас уже й спало наслання Нечистої сили.
Тодi Дiдо-Всевiдо, що з ними теж викупувався, питає:
– А що, браття, ще терпите чи вже не можете?
– Уже не можемо, – волають усi троє. Тут Дiд одну волосину iз бороди висмикнув, стало так, як спекотного лiтнього дня. Вiн ще одну висмикнув, стало наче теплою весною.
– Ну, а тепер як? – питає.
– Добре, Дiдусю, треба вдягатися, щоб б не простудитись.
Вийшли вони в роздягальню, а там нiби i не було спеки. Пиво прохолодне iз в'яленою таранею. Випили по кухлю. П'ю не нап'юся вiдчув, що йому бiльше пити не хочеться, пм не наїмся одну таранину з'їв i вiдчув, що ситий. Тут вiдчинились боковi дверi, i в кiмнату заглянув свiтлий сонячний день з травою, деревами, птахами i повiтрям, яке тривожив вiтер, i побратими мерщiй вийшли на простiр. Груди їхнi ледве не рвалися вiд простору i запiненого вiтром повiтря. Бiля озера Бублик пiд Ясенем на дерев'янiй лавцi сидiла мати Ягна i приязно до них посмiхалась. Помитi юнаки опустились перед нею на одне колiно, як личить козакам, i схилили в поклонi голови. В цей час заграла Божиста музика i вiдчинилися дверi двадцяти чотирьох палацiв. Iз дванадцяти блакитних палацiв вийшли дванадцять русалок, тих, що подорожнi бачили пiд Iвою, а iз дванадцяти золотих палацiв вийшло дванадцять русiв.
Першого руса звати Ясень-Триглав-Господар.
Другого – Брунатий, був вiн володарем поля, яке дає силу.
Третiй витязь звався Радний, вiн головував на Майданi Згоди. Був дуже гарний i доброчинний, навiть брови i вiї мав, як борошно, а очi – як свiтла вода. В його оселi нiколи не порушувався звичай.
Четвертого звати Ан, вiн носить кораблi, управляє рухом вiтрiв, пасе рибу i вичiсує водянi рослини тризубим гребiнцем. Дуже багато має скарбiв.
П'ятий витязь по iменi Хун, немає нiкого за нього нахабнiшого. Йому пiдкоряються дощi i сонячне свiтло. Йому треба молитись, коли просиш дитину або урожаю.
Шостий звався Юр, дуже меткий, вправний до всякого бою i хоробрий.