Сьомий – Хмiль: мудрий, веселий, складає пiснi i вiршi, робить мед хмiльним.
Восьмий витязь, Сторож, живе крайнеба, оберiгає Вогняне мiсто. Чує, як росте трава i вовна на вiвцi.
Дев'ятий витязь – Хитрий, котрий може обдурити i розумного.
Десятий витязь – Слава, який нiчого не боїться, а якщо пiднiмає меча, то всi воїни стають п'янi, неначе вони обпилися хмiльного.
Одинадцятий витязь звався Сила – вiн такий сильний, як всi дванадцять витязiв заразом.
Дванадцятий витязь мав iм'я Честь, вiн нiколи нiкого не мiг обдурити.
Голови витязiв поголенi, залишенi лише оселедцi, якi були заплетенi в кiску. Русалки – з розпущеним волосям, на головах – вiнки з живих квiтiв, босi, у приталених сорочках з блакитного краму. Руси були вдягнутi у бiлi вишитi сорочки, червонi штани i високi чоботи. На правому плечi i передплiччi святковий обладунок: металевий наплiчник, налокiтник i обручка. Вони взялися за руки i почали водити коло навкруг матерi Ягни i трьох схилених юнакiв. Тодi кожен з них поклав по черзi руку на голову князя Кияна, i стали вони вiддалятись, вiддалятись, доки i зовсiм зникли. Ягна погладила Кия по головi, як малу дитину, дала подивитись у дзеркало i пiднесла до його уст позолочений коров'ячий рiг iз священним трунком, перед тим ковтнувши з нього раз сама. Звiвся Кий, встав на рiвнi ноги i випив трунок до дна, вiдчувши у своєму тiлi силу велику i владу безмежну. пм не наїмся i П'ю не нап'юся продовжували стояти на одному колiнi, трiшки схиливши голови. I сказав їм Кий:
– Вiднинi ти, пм не наїмся, будеш зватися Гiнцем, а ти, П'ю не нап'юся, Джурою.
Встали всi троє на рiвнi ноги, а Ягна їм i каже:
– Тепер, пiсля мого благословення, вислухайте ще й мою одну пораду. Зараз на Великому Столi в країнi амажонок сидить Марiя. Як будете ви, козаки, укладати умови герцю Кияна з Марiєю, то оговорiть, щоб перша сутичка була на сулицях при повному бойовому обладунку, друга – лише iз щитами, а третя – без нiякої зброї i поясiв. Бо якщо ви погодитесь на три сутички у всеоружжi, то буде вам смерть, а слави не буде. Стримiтимуть вашi голови на стiнi.
Поклонились вони Ягнi в пояс, сiли на коней i наструнчились на пiвденну дорогу. Тут Дiдо-Всевiдо їм i каже:
– Тепер ви, дасть Бог, i без моєї помочi висватаєте Марiю.
Попрощавшись зi Всевiдом, витязi пустили коней трушака. Скiльки вони там їхали, та й приїхали в країну амажонок до мiста Варти. Виїхав назустрiч полк озброєних амажонок у сто воїнiв. От сотниця їх запитує:
– Хто такi, куди мандруєте? Ще такого не бувало, щоб до брами нашого мiста аж троє мужчин прибувало, бо ще ми так близько нi одного не бачили.
– Я – Тар'я-Країн-Котигорошко-Кий, син Пала, це Джура, а це Гонець, – заявив Кий. – Тепер ти скажи, Джуро!
– Приїхали ми сватати вашу князiвну Марiю, – промовив Джура.
– А умови ви чували?
– Одним вухом чували, а в друге випускали, – докинув Гонець.
Вiдвели їх амажонки у розкiшнi покої вiдпочити i приготуватись до герцю.
На другий день вивели витязiв на рiвну, широку сонячну галявину, оточену стiною молодого дубового лiсу. Довкола лiсу стало вiйсько амажонок, повернене лицями назовнi кола. Лише три амажонки, в тому числi i князiвна Марiя, гарцювали на конях з одного, полуденного, боку галявини, а з пiвнiчного вирiвнювали коней ув одну шерегу троє витязiв-мужчин. Джура i Гонець з'їхалися iз двома амажонками посеред галявини обговорити умови герцю. Скiльки амажонки не настоювали, щоб усi три сутички були смертельними, Джура i Гонець не погоджувались. Нарештi амажонки згодились на умови Кияна, бо ще нiякий витязь не витримував першого удару їхньої князiвни i не падав мертвим.
Наче вiтер i швидше вiтру мчали конi витязiв, як влитi, сидiли вершники, закованi в броню, прикрившись щитами. Кожен мiтив у центр щита супротивника, бо удар мусив бути страшної сили i щит повинен лопнути перед всепроникним вiстрям списа, голодного живим тiлом витязя. Коли супротивники зiткнулись, бiлий вогонь спалахнув на їхнiх щитах. Марiя проскакала мимо до протилежного кiнця галявини, Кий же вилетiв iз сiдла, перевернувшись у повiтрi, став на ноги лицем у той бiк, куди поскакала Марiя. Ще нiколи вiн не одержував такого сильного удару, проте, стоячи на ногах, прийшов до тями, а Джура пiдвiв йому коня. Скочивши на нього, Кий виїхав на рубiж, Марiя i Кий вiдкинули списи, мечi, ножi i тiльки з щитами ринулись назустрiч одне одному. Пiсля дзвiнкого удару їхнi щити розлетiлись на друзки, проте обоє вершникiв втримались у сiдлi, послабивши i повернувши корпус за щитом у момент удару. Амажонки зрозумiли, що цей витязь незвичайний. Третiй раз зiйшлися супротивники, скинувши броню, шоломи i пояси. Кий залишився у бiлiй вишитiй сорочцi, синiх шароварах i жовтих чоботях. Марiя – у бiлiй вишитiй сорочцi i зеленiй плахтi, вишитiй жовтим i червоним хрестиком. Коли Марiя скинула пояс Тар'ягна i повiсила на рукiв'я увiткнутого в землю меча, то вiдчула, що вона не витязь, а лише жiнка. У високiй квiтучiй травi по пояс зiйшлися вони втретє помiрятися силою. Ледве Кий узяв Марiю у свої могутнi обiйми, як вона стала нiжною i податливою. Легко поклав вiн її у траву. Коли устав, на шиї у нього була пов'язана Марiїна вишивана хустка. Опоясався Кий поясом Тар'ягна i помахав рукою до Джури й Гiнця, якi чекали далеченько в кiнцi галявини. Свiдки герцю пришпорили коней, i двоє козакiв i двi амажонки прискакали на середину галявини, де Марiя й Кий тримались за руки.