– Не в стовпi моя сила, а в оцiй коровi, – i полетiв.
Дунай-Бережа корову гарно почистила, у вiнок прибрала, на ноги i на хвiст коралiв поначiплювала. Прилетiв кабаноголовий та й питає:
– Що ти, Дунай-Бережо, робиш?
– Твою силу славлю.
Розтануло серце Звия, вiн подумав, що Дунай-Бережа його вже любить, i сказав:
– Моя сила далеко-далеко. Там, де гори високi, i рiки бистрi, i води чистi, є величезний Звий. Зветься вiн Шамбара. Навколо голови того Звия – 99 кiлець. В головi того Звия є Заєць, а в Зайцi Голуб, а в Голубi Риба, а в Рибi скринька, а в скриньцi повно шерешнiв – цей клубок шерешнiв зветься Шеша. Мою силу мiг би знищити тiльки той, хто б знищив шершнiв, але це неможливо.
Коли Звий полетiв з дому, Дунай-Бережа тимчасом взяла чарiвну паличку i провела нею по всьому Тар'ягну. Вiн ожив, обняв Дунай-Бережу, i вона прилинула до нього всiм тiлом. Полюбив Тар'ягн Дунай-Бережу, i вона його полюбила. Тар'ягн каже:
– З цього часу, як ми з тобою зляглися, ти вiльна вiд кабаноголового i народиш дочку. Iм'я їй даси Соловейка. Як я переможу кабаноголового, то вона стане соловейком. Визволить її вiд чарiв витязь Країн, якого ти впiзнаєш по моїй булавi, що сяятиме чарiвним вогнем.
За цими словами Тар'ягн вирушив у дорогу. Сорок рокiв вiн шукав Шамбару. Вiсiм разiв переходив тi самi рiки, тi самi гори, тi самi моря: ходив по колу, але невiдома сила звертала його з вiрного шляху. Нарештi, переходячи ту саму рiчку дев'ятий раз, його намiр зруйнувати Шамбару став таким несамовитим, твердим, що вiн хитнувся нiби п'яний i ступив крок до центру зачарованого кола. Так вiн наткнувся на хвiст Шамбари. Зробився вiн тодi триголовим Лебедем i пiднявся у вись. З високостi побачив, як на восьми горах лежать кiльця величезного Звия, якi оточують палац, що має форму голови Зивя, на якiй блищить золота дворога корона. Кiльця Звия випромiнювали таку темну силу, яка не давала Лебедю спуститись на Шамбару з високостi. Ця темна сила закривала Шамбару вiд звичайного зору. Лише надзвичайна сила волi Тар'ягна пробила цей Морок i дала змогу Тар'ягновi побачити всього Звия вцiлому.
Спустився Тар'ягн на гору Арарат i подумки проказав речення Слави. З'явилась у його руцi булава. Почав вiн трощити булавою Вал, який розкручувався на полуденно-схiдному напрямi. З нутра Вала потекла сiль, сiрка i ртуть. Два мiсяцi i двадцять дев'ять днiв кришив Тар'ягн Вал, нарештi дiйшов до голови i розколов її ударом булави, бо у нiй була захована влада над усiм народом ар'я, що мав постати на семи рiках i взяти собi назву країна Араяна. З голови Звия вискочив Заєць. Тар'ягн натягнув лук i вбив Зайця вогняною стрiлою. Iз Зайця вилетiв Голуб, якого Тар'я наздогнав на крилатому конi. З Голуба випала Риба i впала в море. Тар'ягн дiстав її списом i витягнув скриньку.
Як розбив вiн Шамбарi голову – на землi розтанув снiг. Як забив Зайця – виросла трава, як забив Голуба – виросло листя на деревах i вкрилися цвiтом вони. Як узяв до рук скриньку – загримiв весняний грiм. Шамбара затрусився i проказав молитву:
– Морано, до тебе звертаюся! Тар'ягн не може торкатися найпотаємнiшого – Закону будови Свiту, бо як не буде чорного, то не буде й бiлого.
Почула Доля його звернення i вчинила так. Як тiльки Тар'ягн розкрив скриньку, вiн сам розлетiвся на безлiч щасливих людських днiв, якi впали на Землю теплим, густим, краплистим, рясним весняним дощем. З нього народилась рiчка Аракс, яку був заполонив Шамбара. З безсмертного серця Тар'ягна впало на Землю три крапелини кровi. Одна впала на сухе дерево – i воно загорiлось, ставши домашнiм Вогнищем для людей. Одна крапля впала на стебло горохове, i хто з того стебла з'їсть горошину, той стане богатирем. Одна впала в серце Вардани i запалила серця її дiтей Лада i Лади вiчним вогнем любовi. Образ Тар'ягна став для українцiв Богом боротьби Ареєм, або Ярилом.
Шершнi розлетiлись по свiту i зробились дрiбними Чортами, яких українцi могли побороти, щиро молячись Ягнi. Але як тiльки тарiйцiв заїдала гординя i вони забували молитися своїм богам, Чорти вселялись у полчища загарбникiв, якi падали на українцiв Божою карою.
Арея українцi зображують з бойовим Тризубом у руцi, а Лелю – в образi Дерева вiчного життя, на середнiй гiлцi сяє його полуденне лице, на лiвiй – вечiрнє, а на правiй – ранкове.
День, коли Тар'ягна оживила Дана-Бережа для боротьби з силою Шамбари, – це перший день Нового року. День, коли Тар'ягн розколов голову Звиєвi, – це перший день весни.
IV. ЛАДО I ЛАДА
У Вардани народилися вiд шлюбу з Та'ягном близнята Ладо i Лада. Коли Тар'ягн вирушив у дорогу вiд ложа Вардани, його слова були такi: