Стали вони мужем i жоною. 33 роки жили щасливим подружнiм життям, i за цей час народились у них одна дочка i п'ятеро синiв. Дочку вони назвали Ам'ягною, або – ласкаво Амою, меншого сина Сар'ягном, ще меншого сина – Слав'ягном, або Славом, ще меншого – Вол'ягном, або Волном, ще меншого – Кiмар'ягном, або Кiмаром, i найменшого Краягном, або Країном.
На 33-му роцi щасливого подружнього життя Ладо пiшов на полювання i не повернувся додому. Лада дуже тужила за ним i теж зiйшла з дому. Брати ходили на полювання, а сестра Ама готувала їм їсти.
Одного разу брати загнали облавою величезного оленя. Олень зупинився над урвищем i перетворився на палаючий вогонь. Iз вогню вони почули голос батька:
– Я ваш батько у подобi Ягни. Я буду для вас земним вогнем i зiгрiватиму вашi оселi, зiгрiватиму вас у далеких походах, а зображення оленя буде на ваших щитах. Вдома залишиться лише ваша сестра Ам'ягна. пй заповiдано Богом, що вона i її дочки вагiтнiмуть вiд пояса Тар'ягна i народжуватимуть лише дочок. Вiд неї пiде могутнє плем'я амажонок. Жiнки тут будуть воїнами i матерями. Одного разу сюдою подорожуватиме князь iз роду Країнового зi своїми витязями. Вiд Країна-Пала-Кия i Ами-Роксолани-Марiї народиться князь по iменi Роксолан-Гун. Вiн якийсь час правитиме плем'ям амажонок-роксоланiв, згодом його правнук Ахiл (Атiл) – над усiма тарiйськими родами. Атiла як знаменитого войовника на чолi українського народу знатиме весь свiт. Ви, п'ятеро братiв: ти, Сар'ягн, ти, Слав'ягн, ти, Вол'ягн, ти, Кiмар'ягн i ти, Краян, доки дiйдете до рiки Дунаю, то всi поженитесь i будете старiйшинами родiв великого тарiйського народу.
Лада стала вранiшньою зорею, а Ладо земним вогнем – Сварожичем. Лада вiдмикає золотим ключем небеснi ворота i випускає першого Попеля на небо. Небо свiтлiє. Попель-промiнь женеться за Ладою, але Лада, вiрна своєму Ладу, обертається росою i падає на Землю. Бджоли п'ють медвяну росу i приносять мед – молоко життя.
V. САР'ЯГН
Як заповiв їм батько, Сарм, Слав, Волн, Кiмар i Країн вийшли вранцi на берег рiки Вардани, взяли по черзi Тар'ягнiв лук, i кожен пустив з нього стрiлу. Першу стрiлу ухопив Лебiдь i понiс, другу стрiлу ухопив Бусол i понiс, третю стрiлу вхопила Горлиця, четверту – Галка, п'яту – Соловейка. Кинула Ам'ягна на землю великий клубок срiбних ниток, i вiн покотився. Iз Тар'ягнового бойового обладунку Ама дала Сарму меч i щит, Славу – чарiвну кантарку, Волину – спис, Кiмару – лук i стрiли, а Країновi – булаву.
Пiшли брати у путь-дорогу. Iшли вони за срiбною ниткою та й iшли i пiдiйшли до високого бiлого каменя-стовпа, що з одного боку його обмивала Дон-Бережа, а з другого був високий берег, порослий дубовим лiсом. На тiй бiлiй скелi сидiла Лебiдка i тримала у дзьобi золоту стрiлу. Послали вони до вежi Кiмара, який розумiв мову птахiв, i звiрiв, i риб, запитати, як шукати Сармову суджену. Сказала Лебiдка Кiмаровi:
– Ви своєму братовi не допоможете, а повинен вiн сам мене здобути – у красну дiвку обернути: то я й стану йому за дружину.
Попрощались брати з Сармом бiля Бiлої Вежi i рушили далi за срiбною ниткою, коли ж Сар'ягн обернувся до вежi, то нiкого на нiй не побачив. Пiшов вiн у дубовий гай, щоб роздобути собi щось iз їжi. А на той час була у цьому гаю вiйна птиць iз звiрами. Колись була птиця Жайворон князем над птицями, а князем над звiрами – Миша. Мали вони спiльне поле. Як уродило поле, почали зерном дiлитись, одне зерно виявилось зайвим. Миша i каже: «Я перекушу його надвоє», – та взяла зернину в зуби i втекла в нору. Тут князь Жайворон збирає всiх птиць, щоб воювати, а князь Миша скликає усiх звiрiв. Бились цiлий день – на нiч стали на вiдпочинок. Тодi Миша згадала, нема на вiйнi мурашок. Вiн загадав мурашкам, щоб вони полiзли на дерева, де спали птицi, i повiдгризали їм пiр'я бiля крил.
На другий день знову почалася вiйна. Тiльки який птах iз дерева хоче злетiти, тут же падає на землю, а звiрi його i розiрвуть. Один Орел бачить, що така справа, – сидить, не злiтає. Аж тут iшов Сарм. Вилiз на дерево, пiдняв меча, хотiв Орла втнути, а Орел i просить:
– Не бий мене, витязю, я тобi у великiй пригодi стану. – Сар'ягн опустив меча, а тодi знову пiдняв. – Вiзьми мене краще та пiдгодуй, доки крила не виростуть. – Сарм опустив меч, а тодi знову пiдняв, вагаючись. Орел знову каже: – Я тобi у великiй пригодi стану.
От тодi вклав Сарм меч у пiхви, зняв Орла з дерева та й став його годувати. Рiк готував сирим м'ясом. Через рiк Орел йому каже:
– Пусти, полiтаю, випробую, чи виросли вже в мене крила.
Пустив його Сарм. Орел лiтав-лiтав та й прилетiв опiвднi.
– Ще мала в мене сила, ще рiк годуй.
Ще рiк годував його Сарм сирим м'ясом, i знову попросився Орел полiтати. Лiтав-лiтав цiлий день, а увечерi прилiтає i каже: