Дехто чує цей голос досить виразно. Інші — не чують зовсім, бо не хочуть його чути. Такі люди позбулися своїх янголів-охоронців, живуть собі і вважають, що й «самі впораються». Чи так це? Не знаю. Гадаю, що ми теж відповідаємо за своїх янголів-охоронців. Від того, як ми живемо, як ми ставимося до себе й до оточення, залежить, що відбувається з ними. І саме це й визначає в нас Людину.
Я не думаю, що мій янгол-охоронець виглядає чистісінько як пес. Просто вони вміють читати в наших душах та думках і мають ту подобу, яка близька до нашого розуміння.
Я підвелася з ліжка і, прихопивши з собою подушку й ковдру, лягла на підлогу, туди, де нещодавно уві сні плакала над моїм змученим янголом. Заплющивши очі, я відчула… тепло. Від чогось м’якого, шерстистого… Подумки обійняла це і заснула так солодко, як уже давно не спала…
II. Покривайте, дівчата, коси
Какое счастье знать,
Что ты любим и нужен.
И все взаимно в жизни непростой:
И доброта, и верность нашим дружбам…
Какое счастье быть самим собой…
Вересень. Бабине літо. Тепле, м’яке. Дуже прикметно, бо я відчуваю себе так само. М’яко й тепло. Розумію, звісно, що літо вже минуло, але душа насолоджується цим незвичайним пухнастим спокоєм.
Початок вересня зазвичай чудовий. Навіть якщо напередодні дощило й було холодно, до середини вересня погода встановлюється сонячна, але не спекотна. Тепла і спокійна, з чарівною яскравістю осінніх барв. Як… сорокарічна жінка, подумалось. Мабуть, найчарівніший період у її житті. Вона ще гарна тією дозрілою красою, що пишається, перш ніж зів’янути. Так само, як і природа о цій порі. Недарма ж «бабине літо».
Узагалі — кожна пора року прекрасна по-своєму.
Весна — молодістю, що пробуджується. Свіжістю. Ніжним, безневинним, але буйним цвітінням. У повітрі пахне зеленню, жагою життя і коханням. Неслухняними, як талі води, струмками прагнуть кудись думки і амбіції. Шаленіє кров. Час зачаття і розвитку. Час любові…
Коли настає спекотне літо, хочеться насолодитись життям у всіх його проявах. Здається, що воно тільки-но розпочалося. Енергія цвітіння шаленіє з нестримною пристрастю. Як добре! Ще молода, але вже сильна природа вимагає — жити! І стільки ще планів попереду! А ось і плоди весняного буяння. Молоді, зелені та свіжі.
Літо — час кохання: усвідомленого, глибокого й піднесеного.
І раптом… що це? Осінь? Так скоро? Та ні ж, це літо, але — «бабине»… Усвідомлюєш розумом, що осінь, але чіпляєшся за оманливе тепло. І, розквітаючи тією особливою осінньою пишнотою, починаєш себе переконувати: ні, життя ще не закінчується! Подивіться, яка я гарна! Хочеться любові. Може, навіть більше, ніж навесні. І хоч летюча краса осені золотим і багряним листям опадає з легким шелестом у траву, нам усе ще по-літньому тепло й затишно. І дні зігрівають, не даючи зимі увірватися занадто швидко. Нагадують: насолоджуйтеся цією красою!
І я насолоджуюся. Хоча розумію, що холодна незатишна зима вже не за горами. Вона прийде, як завжди, з морозами, хуртовинами і завиванням вітру. Прийде з неміччю, хворобами, слабкістю. Подекуди з’явиться срібло сивини… Але — не сьогодні, ні! Бо зараз — вересень. Бабине літо…
Сьогодні — мій сороковий день народження. Сидимо удвох із Наталею, святкуємо. Та сама Слобода, і ті самі проблеми із продажем будинку та виплатою частини вартості своєму колишньому чоловікові.
Настрій у мене так собі… Вчора був день народження сина. У нього «весна», йому — вісімнадцять! Колись ми відзначали разом, але цього року син уперше святкує десь далеко. У нього нині солдатсько-студентське життя, а мені й порадувати його особливо нічим.
Роботи — кіт наплакав. Грошей — ще менше. Скромний подарунок із листівкою і невеликою сумою грошей він, звісно, від мене отримав, і я сподівалася, що це трохи поліпшить йому настрій. Але як же гірко думати, що йому довелося подорослішати так рано! І свій вісімнадцятий день народження він зустрічає десь, у компанії офіцерів і друзів-курсантів. Але що вдієш, я тримаюся, запевняючи себе: все буде гаразд. Не знаю вже, що було на іменинному столі мого сина, і чи був він у нього взагалі, а в мене на столі — миска з вареною картоплею, посипана свіженьким кропом, малосольні огірочки, красиво розкладена на тарілочці варена ковбаса, сир і півлітрова пляшка самогону. Правда, самогон — такий як треба. Досить скромне вшанування такого дня.