Усе, окрім овочів, а ще подарунок — книжку кулінарних рецептів, — принесла моя подруга Наталочка. Друзі пізнаються в біді. Вона знає, що ані грошей, ані сил, ані бажання святкувати свій день народження в мене немає. До того ж, за тиждень до цього я виставила за двері чоловіка, на допомогу якого сподівалася… Ні, одружуватися я не хотіла. Ні з ким. Узагалі. Ніко´ли! Цього добра мені вистачило. Але дуже хотілося, щоб поряд був той, з яким я відчувала б себе жінкою.
Намагалася бадьоритися. Після того як вибралася з депресії, після лікарні, де мене повертали до життя, навчилася дивитися на все філософськи.
Ніхто з приятелів не згадав, не зателефонував і не привітав. Ну то й що? Мабуть, надто заклопотані. Але прийшла Наталка, моя подруга. І більше нам ніхто не потрібен.
Не надто багатий стіл? Господи, та скільки нам потрібно на двох? Головне — є пляшчина. Причому чистісінького пречудового самогону. Це її матуся постаралася.
— Яка в тебе класна мама, Наталочко! — сказала я.
Посварилася з другом? Значить, не любить він мене анітрохи. Чого журитися? Сказав же мені колись «страшний» отой дядечко в Умані, що буду коханою, щасливою й багатою. А з оцим хіба будеш щасливою? Пихатий якийсь. Хизується перед жінками своєю значущістю, наче грак на смітнику. Хоча, правда, залицятися уміє. Ну і в ліжку, звісно… Нічого, таких повно! Та й узагалі, від чоловіків — тільки проблеми.
Ось і в подруги моєї життя теж не мед.
Сама вона, хоч і не голлівудська красуня, але жіночка симпатична, фігура теж нічогенька. Хвилясте каштанове волосся спадає на плечі. Правда, подекуди проглядає сивина, але Наталку це не псує, а навпаки, додає якоїсь особливої чарівності. Гарні, виразні блакитні очі… Часто кажуть: «Очі — дзеркало душі…» Гадаю, не завжди, але в очах моєї подруги можна побачити співчуття і щирість. Така вона і є — добра та чуйна.
Борис, її чоловік (вони жили без шлюбу), полюбляв випити. Прожили отак дев’ять років, ростили двох синів. І тут раптом він зустрів іншу. І з Наталею вони розбіглися, та нова сім’я не склалася. Того, на що сподівалася його нова дружина, він їй дати не міг. Отож усе частіше заглядав у пляшку.
Тоді знову повернувся до Наталки, а та, недовго думавши, прийняла його. Усе-таки батько дітям. Хлопчакам без батька ніяк, він їм потрібен. Та й сякий-такий чоловік у домі…
Так і жили у безшлюб’ї десь років п’ятнадцять.
Грошей Борис ніколи багато не заробляв, а ті, що заробляв, — пропивав легко і швидко. Сама Наталя працювала медсестрою в онкологічній лікарні. А ще — потроху «човникувала».
На нашу долю випали дев’яності роки… Вони позначилися для всіх після розваленого Союзу повальнім тяганням величезних картатих сумок і валіз із Туреччини або з Одеси. Наталка моталася до Одеси, на Туреччину грошей не було. Потім усе це збувала на базарі. Треба було заплатити й за місце, й за «охорону» жевжикам, які ніякого відношення ні до місця, ні до охорони не мали. Загалом, залишалися копійки. Але навіть із цих нужденних копійок їй вдавалося зібрати якусь грошину, що їй чоловік радо знаходив застосування. І вона, добра душа, все йому віддавала.
Хлопці підросли. Вчитися їм не хотілося, пішли шукати роботу. На пристойну без освіти не брали, тож Наталя тягла за всіх. Отак і жили. Але вона не засмучувалась і попри всі свої проблеми ще й мені примудрялася допомагати.
Усе це промайнуло в моїй голові, поки ми нарізали сир і ковбасу.
Бідолашна ти моя, добра і щира подруго! Як же я вдячна, що ти в мене є, не забула, прийшла…
І я, змучена безробіттям і безгрошів’ям, проблемами зі здоров’ям і постійною тяганиною з сусідами, які й дотепер відгризали шматки від мого городу (все їм було мало!), все’дно відчувала себе щасливою. Адже до мене повернувся мій янгол. Зі мною — подруга. Синок навчається. І хоч важко дитині там, але ж — під наглядом. Отже, все в нас буде добре. І навіть день народження — чого ще треба? З гостями й тостами. І що з того, що гостя лише одна? Зате бажана. А тостів можна виголосити скільки хоч!
— Ну, що, Полінко? Давай! За твій день народження! За твою «квадратну» дату! — підняла чарку з самогоном Наталя.
— Спасибі, подруго, давай!
— А тепер — за здоров’ячко…
— …аби не хворіли.