Одну з подібних технік я виокремила зі слів своєї колишньої однокласниці, до якої завітала на гостину. Окупувавши улюблене всіма жінками місце — кухню, — ми заварили чай і занурилися в обговорення питань про сенс життя та про те, як зробити це життя щасливим. Ніна, — так звуть мою однокласницю, — художниця. У творчих людей зазвичай тонка, вразлива душа. Між тим у країні був цілковитий розвал та безлад, і такі чутливі натури, як моя Ніна, страждали від дисбалансу, що панував практично скрізь. Я не була тонкою натурою, але теж страждала. Тому ми обидві шукали стежки як не до щастя, то хоча б до душевного комфорту.
Досі вчені вважали, що гени, виховання й навчання ліплять характер, а він уже впливає на долю. Але останнім часом почали з’являтися праці вчених, лікарів і психологів, де пропагувалася ідея Козьми Пруткова: «Хочеш бути щасливим — будь ним». Сьогодні філософи дійшли висновку: виявляється, думка матеріальна. Отже, ми самі можемо створювати власну долю! Або хоча б мріяти, щоб ці мрії зрештою здійснювалися. Та для початку треба бути вдячним усьому, що тебе оточує, і тому вже щасливим. А згодом можна вибирати мрію і отак працювати над її здійсненням.
Ми чудово гаяли час за чашкою чаю, обговорюючи закони всесвіту, релігію, педагогіку, психологію, плавно переходячи від однієї теми до іншої.
— …Поліно, а давай поекспериментуємо, — з бешкетним вогником в очах запропонувала подруга.
Вона, до речі, була абсолютно впевнена в тому, що сказане (вимріяне) — здійсниться. На відміну від мене, часто сповненої сумнівів у тому, що це спрацює.
— Ну, то почнемо? Спочатку точно визначись із бажанням і напиши його ось на цьому аркуші. І час від часу поглядай на нього.
— А тобі його показувати треба? І взагалі, чи можна його комусь показувати?
— Як хочеш. Можеш показувати, можеш — ні. Головне, щоб ти щиро забажала того, про що зараз напишеш.
Після такого продуктивного спілкування я поверталася додому в гарному настрої. В моїй кишені лежав аркушик, на якому мною було виведено: «Хочу, щоб мені на голову звалилися п’ять тисяч доларів».
Чому п’ять тисяч? — запитаєте ви. Хтозна. Мені здалося, чи не все’дно, скільки написати? Адже таким грошам нізвідкіля було на мене падати. А сума в п’ять тисяч «зелених» узагалі була поза межами досягнення. Але, повірте, я абсолютно щиро цього хотіла.
Відчиняю двері своєї квартири і чую: в кімнаті розривається телефон. Чомусь серце почало шалено битися. Підскочила до телефону, схопила слухавку.
— Hello, dear! (Здрастуй, люба!)
— Oh, Michael! (О, Майкле!)
З розмови дізнаюся, що Майк прилітає через три дні! Щоб побачити мене — бо скучив. Він хоче допомогти мені з візою і паспортом, щоб у мене була можливість приїхати до нього в гості!
Я повільно опустилася на диван. Це ж треба… Ми ж от-от розмовляли з Ніною, а я тільки подумала, що добре було б, якби Майк приїхав… Нічого не сказала, просто подумала… Хіба так буває… Подяка і любов до всього світу накрили мене теплою м’якою хвилею. Яка чудова весна! Як прекрасно жити! Чому я раніше цього не відчувала і не розуміла?
Весна… Пора року, коли все оживає й оновлюється: природа, тіло, думки, почуття. Навесні забуваються всі образи та невдачі. Починаєш вірити в те, що коли спробуєш щось наново — обов’язково вийде. А поруч зі мною був він — той, хто навчив мене почуватися молодою, сильною й гарною.
Десять днів цієї весни пролетіли, як одна доба. П’янке повітря розбурхувало почуття. Білосніжно-рожеві квітучі дерева на вулицях, як і скрізь по Україні, захоплювали Майка. Напевно, там, на Алясці, теж гарно, але краса, мабуть, якась інша. Ось поїду — сама все побачу.
Заняття англійською мовою принесли свої результати. Мій американський друг був «уражений наповал» моїми успіхами. Адже пройшло лише два місяці з моменту нашого розставання! Тоді ми не могли обходитися без словника взагалі, а зараз використовували його лише іноді. Він намагався говорити короткими фразами, повільно й виразно. Я поєднувала знайомі слова у фрази та речення. Ми раділи як діти, коли в нас виходило зрозуміти одне одного.
Він багато розповідав про себе і своє життя. У нього троє братів: Кен, Дон і Рон. Двоє останніх — близнюки. Сам Майк — найстарший у родині. Коли хлопчакам було дев’ять та сім, а близнюкам по чотири роки — після епідемії гепатиту померла мама. Тоді це страшне захворювання ще не вміли лікувати, а може, часті пологи просто зробили її слабкою, чи на те була воля Божа. Але з-поміж кількох хворих померла тільки вона. Матусі було лише тридцять чотири…