Повернулися додому напередодні Нового року. І знову я подумала про мінливість долі. Минув лише рік… Але ніби завдовжки з життя. Тодішньої новорічної ночі я почувалася нещасною, покинутою, самотньою, скривдженою бідолахою. Сьогодні все — до непристойності навпаки.
Я набрала номер телефону сина.
— Привіт, синку.
— Здрастуй, мамо.
— Вово, мені Майк освідчився… — почала я з місця навскач. — Я погодилася, але дуже боюся… Усе ще, правда, можна скасувати, поки не розписалися…
— Мамо! Ти що? Це ж чудово! Чого ти боїшся? Навіщо скасовувати? Майк — хороша людина.
— Ну звідки ти знаєш, яка він людина?
— Я відчуваю…
Це правда, Вовчик «відчував» людей. Особливо коли був маленьким. До одних людей ішов на руки запросто, а до інших — нізащо в світі! Потім іноді мені говорив, показуючи на деяких гостей, яких завжди було багато в нашому домі: «Це — хороший дядько. А ця тітка — погана». Згодом ми мали можливість переконатися в тому, що дитина була права.
— Іще, — продовжував він, — ти — молода жінка. Тобі треба влаштовувати своє життя. Бо коли ти його не влаштуєш, то будеш, як багато матусь, «діставати» своїх дітей, себто — мене. Я, звісно, намагатимуся бути добрим сином, але, ти ж сама розумієш, що це неправильно.
Із цим я не могла не погодитися. Деякі з моїх знайомих самотніх жінок дійсно не могли знайти собі кращого заняття, ніж «діставати» дітей своїми настановами, болячками і проблемами.
Один-нуль на користь Майка!
Та мене все ще долали сумніви…
— Але ж мені доведеться виїхати до Америки! Кинути тут вас самих. Іванка. І взагалі, усі будуть вважати, що я Батьківщину зрадила…
— Ох, мамо… Ну що ти там зрадила? Нині вже весь світ їздить туди-сюди. Люди воліють жити там, де краще, а не там, де народилися. І що взагалі означає — зрадила? Ти нікому не продала ніяких секретів нашої Батьківщини. Не вкрала. Не вбила. Ти просто влаштовуєш своє особисте життя.
Рахунок — два-нуль!
— І мене ти не кидаєш. Я — дорослий одружений чоловік, здатний вирішувати свої проблеми самостійно. Все одно ми часто вже не бачимося, а телефонувати і звідти можна.
Уже — три-нуль!
— А раптом там буде погано, і життя не складеться? — чинила вже зовсім слабкий опір…
— А якщо не складеться, то завжди можна повернутися. Це ж не за радянських часів. Зараз люди вільно можуть пересуватися по всьому світу.
Чотири-нуль!
— Що це ти там рахуєш, мамо?
— Та так, нічого, спасибі тобі, синку…
Отже, Майк переміг, і приніс йому цю перемогу мій син. І я була цьому рада…
Просто вражає, як деякі події можуть змінити нас і наше ставлення до навколишнього світу. Ось ти раптом із замордованої життям і постійними неприємностями, не надто молодої жінки перетворюєшся… на королеву балу. Душу твою вже не гризуть сумніви й почуття невпевненості в собі. Вона підноситься вгору разом із мрією, радіє життю, сміється і тріумфує: «А-а-ах, яке прекрасне життя!»
Звичайна зала ресторану перетворюється на палац із білосніжними колонами й ароматами вишуканих страв. Він заповнений квітами та музикою. Навколо тебе — твої піддані. Вони дивляться на тебе із захопленням, а деякі навіть із заздрістю. Усі радіють разом із тобою і говорять тільки приємні речі.
І саме життя здається чарівним. Особливо якщо ця подія відбувається напередодні «старого» Нового року. Це свято саме по собі настільки неймовірно казкове, що лише підсилює це враження. А все чому? Так, тому, що знайшлася одна-єдина людина, яка, танцюючи зараз із тобою, дивиться на тебе із захопленням та любов’ю. (Ось і костюмчик став у нагоді.)
Для нього теж усе змінилося відразу. Він отримав свій приз. Він довго шукав його. І ось нарешті він тримає в обіймах Жінку, яку хотів собі за дружину. Він дивиться на неї, немов на найбільше багатство світу. Хіба не так ви почувалися в день вашого весілля?
Через день Майк вилетів. Для того, щоб поїхати за чоловіком, потрібно було отримати візу. А для цього треба було надати досить великий пакет документів і пройти цілу низку процедур.
Свято скінчилося, і на мене знову накотився страх. (Господи! Ну, яка ж я боягузка!) Так, і що тепер робити? А що коли він поїхав і ніколи більше не повернеться? Так і житиму з чужим прізвищем? І розлучення не отримаєш, усе-таки інтернаціональний шлюб. Навіщо мені все це треба було? Жила б собі спокійно, як усі. Так ні, заміж їй, бачте, захотілося…