— Тихо, Бело, тихо. Ти ж — бультер’єр. А бультер’єрові соромно так поводитись. Це ж для тебе. Щоб ти не захворіла.
Але мені не пощастило: захворіла все одно.
Узагалі, я хворіла часто. Сергій із Танею давали мені таблетки, робили уколи (гидкий ветеринар навчив!) і всілякі інші процедури. Коли мені не хотілося пити, Таня заливала мені в пащу якусь несмачну воду. А найприкріше — не водили гуляти. Обидві мами возилися зі мною, як із маленькою. Я старалася, як могла. Терпіла, коли робили оті гидкі уколи, і навіть сама ковтала таблетки. Нарешті я виросла, зміцніла і перестала хворіти.
Сьогодні мені виповнюється рік! Мені влаштували справжній день народження. Спочатку я подумала, що свято в Сергія або у Тані. Вони наготували стільки смачного! Я так думаю, бо у мене від запахів, які розносилися по всій квартирі, весь час текла слина. Але це «смачне» вони їли самі! А мені дали лише кісточку…
Р-р-р-р — смакота… І я зрозуміла: це свято —моє. Потім Таня і Сергій пили якусь огидну смердючу воду, після чого стали галасувати і веселитися. Вони дзенькали своїми склянками з отією смердючою водою одне до одного і говорили: «за Белу», «за життя». Напевно, вони так гралися. А потім ми всі пішли гуляти.
Ура! Ура! Ура!
Виходячи з під’їзду, я вже готувалася, як завжди, загнати на дерево цього нахабу — кота Мурзика. Він увесь час норовить учепитися пазурами мені в ніс. При цьому шипить і вигинає спину. Ха, думає, я його боюсь! Сміхота! Я нікого не боюся. Я — бультер’єр-р-р. Зр-р-розумів?
Але Таня сказала:
— Ай-я-яй, Бело. Ти ж доросла собака. Тобі вже рік. Поводься пристойно. Виховані собаки не ганяються за котами.
А Серьожа при цьому гладив мене по голові, по спині, поплескував по грудях.
«Так он воно що… Значить, це таки був мій день народження… Тепер я — доросла. Цікаво, це добре — бути дорослою?»
День видався просто чудовий. Сонячний і теплий. Ми ганялися одне за одним, валялися в траві і «брали бар’єр». Мені кидали моє улюблене гумове порося. Я його ловила, приносила, а вони знову кидали.
«Якби мої матусі знали, як я їх люблю! Як мені пощастило!» — раділа я.
Наступного дня ввечері ми з Сергієм, як завжди, пішли гуляти і тренувати «слухняність». Я слухалася. Здавалося, все було добре. Але яке ж було моє здивування, коли Серьожа підвів мене до якоїсь машини і сказав:
— Бело, це — наша машина. Охороняти.
«Напевно, дорослою бути все-таки не так уже й добре, — засмутилася я. Але нічого не поробиш. Стала міркувати: — Що таке «машина» — знаю. Цілком розумію, що таке «наша». А що воно значить — «охороняти»? Такого ми ще не проходили…»
Але я вирішила: зроблю все, що вмію.
Обійшла машину довкола. Обнюхала. Серьожа повсякчас повторював: «наша», «охороняти». Потім відчинив двері і сказав:
— Уперед!
Застрибнула всередину, принюхалася. Пахло чужими людьми, тютюном, якоюсь хімією і шкірою. Я вляглася на задньому сидінні і подивилася на Сергійка: «Можна?»
— Добре, Бело, добре. Охороняти.
І зачинив двері.
Мені стало сумно. Невже тепер тут жити доведеться? Але що поробиш, якщо Серьожа або Таня так хочуть — житиму тут. І «охороняти» буду, нехай тільки пояснять по-людськи, що воно таке.
Отже, я влаштувалася зручніше і заснула. Але поспати не вдалося. Хтось став дряпатися зовні. І цей «хтось» був не Серьожа. Та й навіщо Серьожі дряпатися? У нього ключ є. Я щільніше притулилася до сидіння. Якийсь зовсім незнайомий запах… Р-р-р-р-р, дивно…
Але ось двері повільно відчинилися, «чужий» заліз у машину і сів попереду.
Що робити? О! Придумала! Треба його за щось якось ухопити. А вже зуби в мене ого-го! Недарма ж мене вітамінами напихали…
Отож я тихесенько злізла з заднього сидіння униз і поповзла туди, де сидів «чужий». І, міцно вхопивши його за щось, стиснула зуби.
«Отак… Так… Тримати…»
«С-с-с!», — засичав «чужий» і затих.
Отак і сиди, дочекаюся Сергійка і здам, як кажуть, із зубів у руки…
Через деякий час у Таниній квартирі пролунав дзвінок.
— Тань, ха-ха-ха, приїдь, будь ласка, ох-хо-хо… А то ми нічого зробити не можемо, ги-ги-ги-ги…
— У тебе годинник є, нелюде? — сонний голос Тані свідчив, що вона веселощів не поділяє.
— Є годинник, аха-ха-ха… Знаю, що зараз друга ночі… Ой, не можу… Ги-ги-ги-ги… Тань, там за тобою поліцейська машина має під’їхати…