Для нього дружба не була порожнім звуком. Здавалося, що й для Антона теж. Десь так у сьомому класі вони здійснили «обряд посвячення у друзі», який самі вигадали, й заприсяглися пронести дружбу через усе життя.
А в десятому до них у клас прийшла новенька — гарна й розумна дівчина Ліля, дружелюбна і зовсім не пихата. Невисока на зріст, із трохи широкуватими стегнами і тонкою талією. Товста білява коса сягала майже пояса. Блакитні очі, пухкі яскраві вуста. І Макс, і Антоха, обидва відразу закохалися в неї.
— Ми повинні пообіцяти одне одному, що не зрадимо нашу чоловічу дружбу через якесь дівчисько! — авторитетно заявив Антон.
— Авжеж! — Макс із обожнюванням дивився на нього.
— Ми можемо дружити втрьох. Допомагати одне одному, ну і їй, звісно, вона ж дівчина. І нехай сама вибирає, кому надати перевагу.
«Ось який він розумний — мій друг Антон», — захоплювався Макс.
Відтоді контрольні з математики йому доводилося розв’язувати за трьох. Портфель Лілі носив Антон, а от якщо йшли в похід, то рюкзак діставався йому. Але Макс не ображався і не скиглив, а навпаки, був щасливий, що є членом такого чесного і безкорисливого товариства. Ніс дружбу з честю, як високо піднятий червоний прапор, який в добрі старі час червоногалстучна піонерія щоразу виносила на шкільну лінійку.
Отак вони закінчили школу і вступили кожний до свого інституту: Макс — до медичного, Антон — до економічного, Ліля — до інституту культури. Ліля і Макс навчалися хоч і в різних інститутах, але в одному місті. Антону довелося виїхати, тому Ліля і Макс здружилися ще більше. І якось непомітно їхні стосунки переросли в роман. Спокійний, глибокий, як велика повновода ріка.
Антон, приїжджаючи на канікули, проводив з ними увесь свій час, і, хоча постійно хвалився своїми успіхами у стосунках з прекрасною дівочою половиною, уперто впадав за Лілею. А вона, пам’ятаючи шкільну дружбу, з гумором і прихильністю приймала його залицяння. Макс теж був спокійний. Антон — друг. Він не зрадить.
Спливав час. Їм було вже за двадцять, і всі готувалися отримувати свої дипломи. Макс мріяв, отримавши диплом, відразу ж запропонувати Лілі одружитися.
Він саме міркував про це і ще про те, як би романтичніше це зробити, коли несподівано, без дзвінка і без стуку в двері, в думки і в саме життя увірвався Антон.
— Мені потрібна твоя допомога, Максе, допомога друга, — замість привітання виголосив він.
— Авжеж, звісно… Заходь, Антохо. Сталося щось?
— Так. Сталося.
— Слухаю тебе, кажи, — він дістав із холодильника запітнілу пляшку горілки. Вдивляючись у зосереджене обличчя друга, налив горілку в чарки.
Антон схопив свою і випив одним махом, проігнорувавши простягнуту Максом чарку. Передчуваючи неприємну розмову, Макс випив теж.
— Мені потрібна твоя допомога… — повторив Антон. — Пам’ятаєш нашу з тобою домовленість, що ніхто з нас не буде заважати, якщо Ліля обере одного з нас?
— Авжеж, — полегшено зітхнув Макс. Йому здавалося, що все вже вирішено. Ліля любить його, адже недаремно вони провели разом більше п’яти років і стали такими близькими. Антон — найкращий друг, він не відніме її. Як потім зрозумів, він дуже поквапився з висновками.
Але в той момент йому було трохи ніяково перед Антоном, і він, наче виправдовуючись, белькотів:
— Розумію, що тобі, напевно, неприємно це почути, але я гадаю, ти будеш радий — у нас із Лілею через півроку весілля. Але ж… У тебе там стільки романів за цей час було… Ти писав. Ну, а я — ось…
— Ні, все не так, — обірвав його зніяковіле бурмотіння Антон.
—…?
— Ліля МЕНЕ обрала. Вона любить МЕНЕ! А до тебе вона просто звикла, бо ти завжди був поруч. Розумієш? Просто був поруч.
Йому знадобився якийсь час, щоб усвідомити сказане найкращим другом.
— Вона що, сама сказала тобі про це? — Максим не зміг стримати іронії.
— Так.
— Он як? Коли?
— Сьогодні… Уночі.
Йому раптом стало спекотно. Розпач безжальним кільцем здавив груди…
…Максим на якусь мить повернувся в сьогодення і відчув, що й насправді стало нічим дихати. Він глибоко зітхнув і заодно спробував принюхатися до людини, що тримала його в «сліпому полоні». Слабкий запах якихось парфумів був йому незнайомий. Він повільно, ніби знехотя, знову сповз у минуле…