— Ні, цього не може бути… — пробурмотів Макс, встаючи. Підійшов до телефону, став набирати знайомий номер.
Довгі гудки.
«Де вона? Чому не бере слухавки?»
— Не треба, Максе. Вона не відповість. Та ти й сам навряд чи захочеш поставити її в незручне становище.
— Незручне?! Ти вважаєш це становище всього лише незручним?
У душі змішалися біль, образа, заздрість.
«…ЧОРТ! ЧОРТ! ЧОРТ!»
— Якщо ти по-справжньому кохаєш Лілю, то маєш бажати їй щастя. Тільки справжній друг може зрозуміти і зробити такий крок. А ти, Максе, завжди був справжнім другом, і я ціную це в тобі. Інакше не приїхав би сюди…
—… Ну, то нехай щастить…— Макс узяв склянку, налив у неї горілки і випив одним ковтком. Розмова витягла з нього рештки сил. Руки тремтіли. Голова паморочилась. У роті пересохло.
Антон устав, налив і собі горілку в чарку і урочисто промовив:
— Я знав, Максе, що на тебе можна покластися. Знав, що ми зуміємо пронести нашу чоловічу дружбу через усе життя. Ти — справжній друг!
«А ти?! А ти?!» — рвалося назовні з його душі, але вголос він так нічого сказати й не зміг.
Усі думки закрутилися шаленою круговертю… Чому? Як це сталося? Чому зрадив Антон? Чому зрадила Ліля? Що робити? Але він боявся відповідей, отож отримувати їх не хотів. Відчував себе геть розчавленим. Страшно втрачати водночас і кохану, і друга. Хотілося хоч когось зберегти. І він зробив свій вибір.
Вони цокнулись і випили. За чоловічу дружбу.
Візит Антона залишив у душі Макса гіркий і дуже дивний слід… Коли він зачинив за Антоном двері, раптом відчув, що замикає в темній скрині добрий шмат свого життя. Щасливого життя…
Він поїхав із міста. Попросив у деканаті направити його проходити інтернатуру кудись подалі. Здивувався, коли дізнався, що разом із ним їде його однокурсниця — Таня Савельєва. Найрозумніша дівчина на курсі, а заодно і дочка головного лікаря госпіталю Міністерства внутрішніх справ їхнього міста. Ця симпатична чорнявка з виразними карими очима була закохана в нього. Він, звісно, здогадувався про це, але через свою всепоглинаючу любов до Лілі нікого помічав і нічого не хотів робити з цього приводу.
У Тані була дивовижно гарна фігура, і не один із їхніх однокурсників облизувався, дивлячись на її круглі сіднички і стрункі ніжки. Але й цього він не помічав, а вона, розуміючи марність будь-яких зусиль, а може, через скромність, навіть не намагалася звернути на себе увагу.
Але, щоб поїхати за ним в якусь там далеку нікому невідому «Тмутаракань»? Замість того, щоб проходити практику в шикарному госпіталі, де її тато забезпечить їй чудову кар’єру?
Навіщо? Дурніших питань не придумати…
Із Танею він і одружився. Але Лілю забути так і не зміг.
Відтоді спливло чимало років. Вони принесли нові знання, кар’єрний зріст, матеріальне благополуччя. Але відчуття, що щось він робить не так, не минало.
Він знав, що Ліля якийсь час носила прізвище чоловіка, а потім повернула собі колишнє. Знав, що Антон — директор великого консалтингового холдингу — людина заможна і відома. Але Антон за всі ці роки жодного разу не пробував з ним зв’язатися. Макс дивувався. Він сам спробував додзвонитися до колишнього друга, та секретарка приємним, добре поставленим голосом повідомляла, що «Антон Валерійович зайнятий». Наступного разу — «він у відрядженні», «на нараді в міністра». Він уникав зустрічей — це очевидно. Але чому? Макс же поступився! Зробив це заради нього!
А потім… бац! Наче обухом по голові. Авжеж, саме тому! Що могло бути природнішим і логічнішим, аніж надати їм — Максові та Лілі — можливість бути разом? Це він, Антон, мав поступитися. Він, а не Макс. Одначе не зробив цього заради свого друга. Бо не зміг. Тепер не може пробачити Максові, що той виявився сильнішим і великодушнішим. ЧОРТ! Який же він ідіот!
Одружившись із доброю симпатичною Танечкою, він не тільки не став щасливим, але не зробив щасливою й її. Чи може бути щасливою жінка, якщо чоловік, якого вона кохає, час від часу, в запалі любові, називає її чужим ім’ям? Як може бути щаслива дружина, якщо чоловік приходить додому тільки ночувати, а саму її не помічає, як не помічає меблів у своїй квартирі?
Але вона ніколи не давала йому приводів турбуватися або сумніватися в ній. Розумниця. Зробила кар’єру: стала завідувати дитячою міською поліклінікою. Виростила їхнього сина: він став успішним лікарем і бізнесменом. Вона завжди привітна і чудово виглядає. А в домі чисто, затишно і завжди є гаряча вечеря…