Обоє євреїв тисли йому руку й усміхалися. Рудий аж сяяв і довго стискав його правицю: «Вам справді вже краще? Буду радий, коли знайдете час і якось заскочите на гостину». — «Красно дякую, та якось заскочу, час знайдеться, от тільки грошви нема. Моє вітання отому старому панові, що був тут. Ну в нього й сила в руках, скажіть, він що, раніше різником працював? От ще поправлю швиденько килимок, а то геть перекосився. Та нічого, я сам усе поправлю. А ще стіл… Ось так?» Поправляючи килимок, він сів навпочіпки й посміхався знизу до рудого: «Ось тут на підлозі ми з вами сиділи й ляси точили. Не знайшли кращого місця, ви вже вибачайте».
Гостя провели до дверей, а рудий усе ще непокоївся: «Ви справді сам дійдете?» Шатен штурхнув його в бік. «Та помовч уже, якось дасть собі раду». Недавній в'язень випростався, труснув головою, руками розгріб перед собою повітря [на свіже повітря треба, свіже повітря, чого ще потрібно] й промовив: «Не беріть собі в голову. Не переживайте, я можу йти. Ви ж розказували про ноги й про очі. У мене вони ще є. Ще ніхто не одібрав. Гарного вам ранку, панове».
І він пішов через вузький завалений мотлохом двір, а двоє дивилися йому вслід зі сходів. Капелюха він насунув на очі й, переступаючи через калюжу розлитого бензину, пробурмотів: «Що за трійло! От коньяку би! Хто підлізе під руку, так одразу й загребе. І де тут коньяк наливають?»
Ішов дощ. Ліворуч на Мюнцштрасе моргали вивіски, то були кінотеатри. На розі не протиснутися, люди юрмилися біля паркану, за яким починався хід попід землю, трамвайні колії ніби висіли в повітрі, якраз повільно пройшов один трамвай. Ти диви, будують метро, отже, в Берліні має бути робота. А ось іще одне кіно. Дітям до сімнадцяти вхід заборонений. На велетенському плакаті яскраво-червоний пан стоїть на сходах, а запаморочливої вроди дівчина обхопила його ноги, вона лежить на сходах, а він стоїть над нею із зухвалим виразом обличчя. Внизу написано: «Без батьків, доля сироти в 6 актах»[13]. О, так, охоче подивлюся. Оркестріон гримів литаврами. Вхід 60 пфеніґів.
Якийсь чоловік заговорив до касирки: «Фройляйн, чи не буде знижки для старого резервіста з порожнім шлунком?» — «Ні, тільки для дітей до п'яти місяців із соскою». — «Все ясно. Якраз наш вік. Немовлята в кредит». — «Ну гаразд, з вас п'ятдесят. Проходьте». За ним пробирається молодик, худенький, із хустинкою на шиї: «Фройляйн, а можна безплатно зайти?» — «Ще чого! Хай тебе мама на горщик посадить». — «Так що, можна пройти?» — «Куди?» — «В кіно». — «Тут тобі не кіно». — «Хіба це не тут кіно?» Касирка через віконечко гукає швейцара, що стоїть на дверях: «Максе, йди-но сюди. Тут один хоче знати, чи тут часом не кіно. Грошей в нього нема. Покажи йому, що тут таке». — «Хочете знати, що тут таке, юначе? А цього ви не помітили? Тут каса соціальних виплат для бідних, відділ на Мюнцштрасе». Він відтіснив худого від каси й показав йому кулака: «Дивись мені, можу просто зараз виплатити!»
Франц протиснувся досередини. Якраз була перерва. Довге приміщення забите народом, дев'яносто відсотків — чоловіки в шапках, і не збираються їх знімати. Під стелею три завішані червоним лампочки. На передньому плані — жовтий рояль з паками нот. Оркестріон гримить без упину. Потім стало темно, й почався фільм. Одній пастушці, що випасала гусей, вирішили дати освіту, а чого, неясно, напевно — середина фільму. Вона сякається в руку, при всіх на сходах чеше собі задницю, в залі всі регочуть. Коли навколо нього всі зареготали, Франца охопило дивне почуття. Всі тут вільні, сидять, розважаються, ніхто їм не указ, просто чудово, і я між ними! Фільм ішов далі. Красень-барон мав коханку, вона задирала високо ноги, коли лягала в гамак. Була в спідньому! Ну і ну! Чого тільки не виробляють з тим брудним дівчиськом, вона ще й тарілки язиком повилизувала. Знову забігала на екрані та, що зі стрункими ногами. Барон її кинув, а вона випала з гамака й полетіла у траву, довго лежала там. Франц уп'ялив баньки в екран; уже з'явився новий кадр, а в нього перед очима все ще була та, що випала з гамака. Він поворушив язиком у пересохлому роті — Боже, що то було! А коли якийсь парубок, коханий гусятниці, обійняв цю кралечку, Франца аж у жар кинуло, так ніби він сам її обіймав. Усе це ринуло з екрана на нього, і йому аж дух перехопило.