Дівка! [Бувають не тільки неприємності й страх. І що то за нісенітниці? А от свіже повітря, людина, дівка, о!] Як він про це раніше не подумав! Отак стоїш у камері перед заґратованим віконцем і виглядаєш у двір. Часом пройдуть жінки — на побачення або дітей привели, а може, начальнику квартиру прибрати. А в'язні як один кидаються до вікон і товпляться, дивляться, пожирають очима кожну. До одного наглядача на два тижні з Еберсвальде приїхала в гості дружина, вона даремно час не гаяла, на роботі її чоловік все клював носом від утоми й ледве волочив ноги.
Франц знову опинився на вулиці, стояв під дощем. Ну, і що нам тепер робити? Я вільний. Жінку мені треба, ось що! Яка це радість, яке гарне життя на волі! Аби тільки зіп'ястися на ноги та йти вперед. Він пружинить ногами, він просто землі не чує. На розі Кайзер-Вільгельмштрасе за базарними візками якраз була одна, біля якої він зупинився, байдуже, яка вона, головне — жінка. Хай йому грець, ноги просто крижані зробилися. Він пішов з нею, до крови покусав нижню губу, так було йому млосно, якщо живе далеко, то не піду. Але то було поряд, лише перейти через Бюлоплац, потім — попри паркани, через під'їзд, шість сходинок униз. Вона обернулася до нього, промовила зі сміхом: «Слухай, та не спіши, звалився мені на голову». Щойно вона зачинила двері, як він обхопив її. «Гей, дай хоч парасольку скласти». А він стискав, м'яв, щипав її, терся об її пальто, ще навіть капелюха не встиг зняти, жінка спересердя кинула парасольку. «Чоловіче, пусти!» А він кректав, натужно й криво посміхаючись. «Та що таке? Ти мені одяг порвеш. Може, новий хочеш купити? Отож-бо! А нам так само нічого даром не дають». А він усе одно не відпускав її. «Та задушиш, йолопе! Сказився, чи шо!» Вона була товста й неповоротка, маленька на зріст, він мусив спершу дати їй три марки, вона сховала гроші в комод, старанно крутнула ключ і сховала його до кишені. А він усе пас її очима: «Це тому, що я кілька рочків відмотав, товстушко. Там, у Теґелі, розумієш!» — «Де?» — «У Теґелі. Дійшло?» Пухка жіночка розреготалася. Почала згори розстібати блузку. Двоє дітей королівських одне одного міцно любили…[14] Коли пес із ковбасою через ринву скаче…[15] Вона обхопила його, притисла до себе. Ціпонька, ціп-ціп-ціп-ціп-ц-і-і-і-і-п, ціпонька, ціп-ціп-ціп-ціп-ц-і-і-і-і-п. Невдовзі на лобі в нього виступили великі краплини поту, він застогнав.
«Та чого ти стогнеш?» — «А що там за чоловік бігає за стіною?» — «Та це не чоловік. То моя хазяйка». — «А шо вона там робе?» — «Ну шо робе? Кухня там у неї». — «А, ось воно шо! Але якого біса вона там бігає взад-уперед? Якого біса бігати? Терпіти не можу такого». — «Ну добре, добре, за'аз піду до неї й скажу». Ну й пітний трапився чоловік, ну й тип, скоріше б спровадити його. Вона постукала в сусідні двері. «Пані Прізе, можна, шоб кілька хвилин було тихо? Мені тут треба з 'дним паном поговорити, важлива справа».
Ось так, тепер усе гаразд. Вітчизно, спокій зберігай[16]. Ходи сюди, серденько, але скоро я випхну тебе за двері.
Вона думала, поклавши голову на подушку: на жовті напівчеревики можна нові підметки набити, новий наречений Кітті зробить це за дві марки, якщо вона не матиме нічого проти, я його в неї не вкраду, а ще він міг би перефарбувати їх у брунатний колір, щоб пасували до коричневої блузки, вона вже, звичайно, добряче приношена, більше годиться як накривка для кавника, щоб кава не вистигала, треба на ній стрічки підпрасувати, піду до пані Прізе, грубка в неї ще не загасла, цікаво, що там вона готує. Вона принюхалася. Смажені оселедці. А в нього у голові крутилися якісь віршики, годі зрозуміти: суп готуєш, панно Штайн, і мені дай ложку, макарони, панно Штайн, дай-но макаронів. Цей униз, а цей угору, порахуємо всіх скоро. Він голосно застогнав: «Напевне, я тобі гидкий?» — «Та чого це раптом, ану ходи сюди, я завжди повна кохання». Він відкинувся в ліжку, закректав, застогнав. Вона потерла собі шию: «Ну й сміхота! Полежи собі тихенько. Ти мені не заважаєш». Вона засміялася, випростала руки, потягуючись, потім спустила на підлогу ноги в панчохах: «Вибач, я тут ні при чому!»
Бігом на вулицю! На свіже повітря! А дощ і досі йде. Що за біда? Та просто треба іншу взяти. А спершу виспатися. Франце, що з тобою таке?
Сексуальна потенція виникає завдяки взаємодії, по-перше, системи залоз внутрішньої секреції, по-друге, нервової системи, по-третє, статевих органів. Відповідальними за потенцію є такі залози: гіпофіз, щитовидна залоза, наднирковиці, простата, сім'яні пухирці та придатки яєчника. Проте вирішальне значення для всієї системи має статева залоза. Речовина, яку вона виробляє, запускає в дію весь статевий апарат — від кори головного мозку до статевих органів. Еротичне враження призводить до напруження в корі головного мозку, еротичне збудження передається до регулюючого центру проміжного мозку, а звідти — до вегетативної нервової системи. Проте, виходячи за межі головного мозку, це збудження мусить пройти через гальмівні механізми переважно психічного характеру, такі як моральні застереження, брак певности в самому собі, острах зганьбитися, заразитися венеричними хворобами, небажання мати дітей тощо. Всі ці чинники відіграють велику роль.