І тоді буде усунено одну особливу й сьогодні дуже гнітючу трудність. Я закликаю зробити епічну форму цілком вільною, щоб автор мав усі зображальні можливості, яких вимагає матеріал. Якщо його сюжет бажає пуститися в ліричний танок, то він мусить дати йому лірично потанцювати. Автори зусібіч чують нагальні заклики до актуальности, до сучасної літератури. Правду кажучи, сьогодні можна навіть сказати, що література взагалі нікому не потрібна, її вважають чимось застарілим, мистецтво викликає нудьгу, всі хочуть лише фактів і фактів. На це я скажу: браво і тричі браво! Мені також ні до чого порожні фантазії. Полковник Шпрінґенау[257] за мить наганяє на мене нудьгу. Справжній автор у всі часи сам був фактом. Письменник має показати й довести, що він є фактом і часткою реальности, таким самим фактичним, як чудовий винахід триерґона[258] або комірка Каролуса[259]. Автори не повинні цупити факти з газет і просто вставляти їх у свої твори. Цього недостатньо, Просто бігти слідом і фотографувати — недостатньо. Треба самому бути фактом і створити для цього місце у своєму творі — ось що вирізняє доброго автора, тож сьогодні я закликаю відкинути в епічному нав'язану маску повідомлення і рухатися в своєму творі так, як автор вважає за потрібне.
Різниця між сьогоднішнім індивідуалістичним способом виробництва від минулого колективного
Я не маю наміру розглядати тут всі проблеми епіки, я навіть не маю на меті заторкнути й назвати всі суттєві проблеми, я лише хочу пройтися вздовж захисної лінії цієї фортеці, дослідити передові укріплення й підійти до прочиненої брами. І тепер я запитаю цілком відсторонено: які зовнішні впливи формують епічний твір? Раніше епік співав і, мандруючи, ніс у народ байки, шванки та саги, які самі гуляли в народі й над якими він сам, як правило, не так багато й працював: то там, то там він додавав свій варіант чи нову мелодію пісні. Такий чоловік мав конкретне завдання — він мусив якось заробляти на життя, а його слухачі були суворими суддями, коли їм не подобалося те, що він співав, тоді чоловікові доводилося голодувати: то був дуже чіткий вплив на формування його твору, то була щонайживіша та найпродуктивніша критика, таку творчість можна буквально назвати колективною роботою автора й публіки, хліб або гроші — то був дуже переконливий аргумент для автора і опосередковано то був серйозний чинник впливу на формування твору.
Як же це виглядає нині? Нині автор сидить у своїй кімнаті, гризе олівця або ручку, поки йому щось спаде на думку. Він також хоче заробляти гроші, але співцям та ваґантам минулого було значно легше: вони були в прямому контакті зі своєю публікою, швидко помічали, що цій публіці слід запропонувати. Зараз автор може вийти на вулицю, може поговорити зі своїм видавцем, почитати газету, послухати, про що балакають тут і там, але про прямий контакт з колом своїх читачів не може бути й мови. Всі ми сидимо ніби в якомусь ізоляторі — безперечно, це не надто приємна ситуація, яка не надто сприяє продуктивній праці. Сьогоднішня ситуація в культурних країнах повсюдно сприяє появі індивідуалістичних авторів, адже в наших державах великі об'єднання, великі колективи мають виключно політичний та економічний характер, потужних ідеалістичних колективів узагалі немає, принаймні, їх немає для переважної більшости авторів, тож загалом немає доброї атмосфери ні для великої драми, ні для великого епічного твору.
На сьогоднішніх авторів звалилося нещастя друкарства. Книжка безкінечно довга, і книжку можна зробити ще довшою, можна зробити дві книжки, три книжки — як авторові помітити, що йому слід зупинитися? По суті, він має зупинитися лише тоді, коли вичерпаються всі запаси паперу. Той факт, що сьогодні немає цієї обмежувальної умови, впливає на зовнішню форму. А потім, як нам слід говорити, хто регулює наш голос — наразі ми не маємо жодного голосу, в нас забирають голос і за це дають нам похмурі друковані літери. Але хіба можуть літери впливати на ритм нашої мови, якщо тільки справжнє говоріння, справжній вдих і видих визначає каденцію тону відповідно до змісту, який вибудовує речення й вишиковує їх одне за одним. І що ж має писати сьогоднішній автор, для кого він пише? Куди йдуть книжки, він не знає; може, вони залишаються в Ляйпцигу на складі видавництва; він узагалі ні до кого не говорить, він говорить у порожнечу, не існує жодного загальнонародного мислення, машини і економіка розірвали все на шматки. Абсолютно катастрофічний стан. Більше немає сюжетів, які всі хотіли б послухати, більше немає жодного окресленого народного мислення, хіба що в дуже рудиментарному вигляді, машини і економіка розірвали все на шматки. І ось сидить сьогоднішній бідолашний автор, який перебуває в надзвичайно нездоровому стані, він — ледь не анахронізм, він також хоче заробляти гроші, його бідність — це не анахронізм. Тож як сьогодні, коли кожен з авторів перебивається самотою, навіть маючи зв'язки зі своїм життєвим колом, як же сьогодні відбувається процес формування епічного твору, чи почувається автор якимось функціонером, чи ставить перед собою завдання, які формують його твір, чи, може, хтось зазирає йому через плече? Я хотів би описати сьогоднішній процес формування твору.
258
Триерґон — одна з перших систем запису звуку на кіноплівку, розроблена 1919 року німецькими науковцями Гансом Фоґтом
259
Комірка Каролуса, комірка Керра-Каролуса — один з пристроїв для передачі зображення на відстань. Пристрій було розроблено 1923 року німецьким фізиком Авґустом Каролусом