Це освячене зоровими образами прозріння, цю наділену особливим знанням мить автор переживає як мить первинної концепції. Ось що це означає: те, що передувало цьому на інкубаційній стадії, вже розвинулося настільки, що змогло подолати певний поріг й потрапити в поле зору. А саме в поле зору автора. І тут, на стадії концентрації, для нас будуть важливими два пункти.
Перший пункт: оця цілісність досягла певного рівня, набуло певного об'єму, пожива була доброю, звір вибирав для себе лише певний корм, тепер може постати картина, яка засяє в особливо яскравому світлі. Тепер «Я», яке поки що методом проб і помилок вчилося доглядати за звіром, одержує іншу функцію, інше завдання — в цьому й полягає другий пункт. Зараз «Я» бачить, з чим воно, власне має справу, бачить, що воно вигодувало біля своїх грудей. «Я» розглядає це єство й обирає щодо нього певну позицію. Щоб було зрозуміліше: з цієї миті автор уже не сидить сам у своїй кімнаті, роздумуючи або виношуючи свої плани. Автор, щоправда, не йде в народ, як то робили в давнину ваґанти та оповідачі, не співає того, що йому замовляють, і не підлаштовується під бажання публіки. Але з цієї миті автор носить народ у собі.
Оте «Я», яке спостерігає, в наш час переймає на себе роль і функцію, яку в часи давніх вагантів для них виконував народ. «Я» стає публікою, стає слухачем, причому слухачем, який співпрацює. (Застерігаю не плутати з «ідеальним слухачем» Ґете.) З цієї миті починається кооперація, спільна робота «Я» та творчої інстанції. Це «Я», яке на все звертає увагу, думає і оцінює, постійно перебуває у взаємозв'язку з творчою інстанцією, підштовхує її вперед або ж спонукає повернутися назад, живить її, веде її — добре чи погано, виконує регуляторну функцію. Тож щодо епічного автора, хоча це, напевне, стосується і автора-драматурга, не може бути й мови про сліпий, нестримний порив, який творить несвідомо. Несвідомою є лише інкубаційна стадія, натомість друга стадія є особливим чином усвідомленою, насиченою думками, просякнутою цінностями певного середовища, класу, суспільної верстви, народу. Й усі ці речі, думки, суспільні цінності певного середовища в запеклій колективній роботі разом з творчою, дуже особистісною інстанцією формують твір.
Щоб доповнити картину процесу виробництва твору й зробити її повнішою, треба сказати, що тут відбувається і щось доволі химерне. Свідоме, мисляче «Я» не завжди залишається на рівні публіки, глядача та співпрацівника, часом воно втягується у виробничий процес; твір, що формується, у деякі моменти, які вимагають від автора повного розкріпачення, буквально зачаровує «Я», й тоді — не полишаючи думання й співпраці — тут можуть виникнути дві ситуації: спершу «Я», як співпрацівник, втрачає свою провідну роль щодо твору, воно приміряє маски, страждає своїм твором, танцює довкола нього. «Я» опиняється втягнутим у ігрову ситуацію твору, що формується, й, принаймні частково, втрачає над ним контроль. Так автор усе глибше занурюється в глибінь творчости. (Думай тут про майбутній «епічний» твір і говори голосами будь-яких глибин! Вияви мужність, наважся, доклади всіх зусиль!) І хоча загальна ясність зберігається, ставлення автора до свого твору тепер стало більш невизначеним, а самому творові загрожує втрата форми, та це лише означає, що він втрачає формулу, яку ми легко могли вирахувати, зате підспудно утворюються нові форми, твір набуває глибшої художньої структури.
А тоді може виникнути і друга ситуація, другий ступінь захоплення, та мить, коли автор ніяк не може втриматися на ногах перед своїм твором, коли твір заковтує автора та його свідоме «Я»: ми опиняємося на стадії формування довготривалої, ще безіменної концепції.
Ось так під час виробництва відбуваються коливання в той чи той бік: за розробленням першої концепції йдуть тривалі періоди раціональної просвітлености та загалом зрозумілого формального членування; це спокійні періоди, сповнені фантазії, а потім знову починає пульсувати концепція, її стовпи здіймаються з глибини, як острів під час підводного землетрусу, і ось знову кульмінаційний пункт і новий початок. Існують різні типи авторів; не всі зрозуміють, що я маю на увазі. Бачите-но, творити — означає не лише вершити суд над самим собою, як то каже Ібсен[264], це також не є суд над собою та іншими, як то кажуть моралісти і політики серед авторів, це означає щось значно більше, наприклад, відпустити самого себе, вступити у гру або мати мужність піддатися на внутрішні чари й стати їхньою жертвою в плані форми та змісту.