(…)
Мова у виробничому процесі
На закінчення я опишу роль мови у виробничому процесі.
Як тільки розроблено концепцію, одразу виникає химерна ситуація, ситуація спантеличення. Автор мусить говорити, тобто писати, й тут трапляється щось дивне, що вже часто можна було спостерегти: автор (деякі автори) помічає, що в той момент, коли він говорить або пише, він опиняється у геть іншому світі або, скажімо, в іншій духовній площині. Концепція перестає бути концепцією, принаймні це спізнали чимало авторів. У процесі говоріння, в процесі письма концепція змінюється, вона досі ще зовсім непогана, але вже не настільки приваблива, як раніше. Отже, втілення концепції в мовну оболонку може призвести до суттєвих змін, простіше кажучи, чинить частково деструктивну дію. Такі автори помічають, що те, що вони мають перед собою, втратило те унікальне, те особливе, що було в їхній концепції, й вони не дуже задоволені «мовою». Можливо, такі автори мають концепції та інтуїції цілком особливого виду. В інших авторів і, зокрема, в мене все відбувається зовсім інакше.
Особисто я мовою задоволений. Мова надає мені надзвичайно корисні послуги, вона є для мене найкориснішою помічницею в роботі. Існують різні взаємозв'язки та відносини між концепцією та мовою. Ті, хто сприймають концепцію, викладену на письмі, як розчарування, очевидно, мають мову за інструмент, знаряддя, матеріал, в якому вони втілюють свої ідей й фантазії, що взялися невідомо звідки. Але мову можна сприймати й інакше, та й сама мова може бути чимось зовсім іншим. Наведу тут деякі власні спостереження.
Бувають такі ідеї, які є безмовними. З ними слід бути обережним і не записувати відразу, бо тоді якраз і можна спізнати вже згадане розчарування. Деякі речі повинні визріти, ідея колись сама створить для себе мовне тіло. І коли настає такий момент, коли з цієї ситуації автор знаходить одне-єдине речення, тоді вже можна вважати, що він ухопив звіра за хвоста й той уже від нього не втече. І справді, записана ситуація тоді не є ідентичною до концепції, але вона багатша, конкретніша, живіша! Особливо це стосується епічного тексту: він підштовхує автора вперед. Адже сама концепція може нести в собі певний рух, але написане, послідовність речень, мелодія, що зазвучала, не дає спокою. Настільки ж багатшим і вартіснішим є цей запис, ніж сама концепція, яка насамкінець звучить у тексті лише як генерал-бас[265].
Але буває й так, — хоча це звучить досить дивно, — що водночас за ідейною концепцією слідує певна мовна концепція. Тут немає нічого надприродного, хоча це близько до ситуації сновидіння, коли людина може часом почути окремі слова чи фрази.
Трапляється і третій варіант, коли автор не має жодної ідейної концепції, просто йому бозна звідки спадають на думку деякі фрази — така ситуація для автора є найщасливішою. Я вже згадував про похід Ґустава Адольфа через Балтійське море. Ця концепція залишалася німою, й з неї нічого не виходило. Але і я сам побоювався вимовити її словами. А потім під час роботи, коли я читав про вельмож при дворі імператора Фердинанда II[266], я натрапив на одну фразу, і саме вона була моєю мовною концепцією. І така мовна концепція так само важлива, як і суто ідейна концепція, а для епічного автора, практика мови, вона є найважливішою. Ця фраза звучала так: «Після того, як Богемія зазнала поразки, ніхто цьому так не радів, як імператор. Ще ніколи…» Далі — вже нецікаво. Але сама фраза була чудова, це був початок моєї книжки, там уже були мелодія і ритм, я міг починати, вже нічого не могло завадити. Якби мені треба було пояснити взаємозв'язок між концепцією та мовою, то я сказав би так: концепція — то лише текст пісні, мова є власне самою піснею, вона є музикою. Тож до концепції разом з мовою додається щось надзвичайно важливе, пісня не буде готовою без правильної мелодії.
Як для поета-текстовика не може бути нічого важливішого, ніж правильно покласти його слова на музику, так і для автора прози найголовнішим є внутрішній зв'язок між його концепціями, ідеями та мовою. Як погано дібрана мова може зіпсувати концепцію, так само вдало вибрана мова, добра концепція мови знімає з автора половину роботи, навіть коли той фантазує та винаходить. Адже добре дібрана мова веде правильним шляхом, веде в сенсі первинної концепції до нових ідей, вона є продуктивною силою в собі. Тож найбільша формальна небезпека для епічного автора полягає в тому, що він може потрапити не на той мовний рівень. Для авторів та читачів було б великим благодіянням, якби філологи склали словник німецьких мовних стилів та мовних рівнів[267]. Така праця була б дуже важливою для навчання авторів та відлякування дилетантів. У німецькій мові маємо обмежену кількість мовних стилів та стилістичних рівнів, які можна чітко вирізнити. Так, приміром, є розмовна мова, яка є різною в різних суспільних прошарках, така різниця є і в різних регіонах, вона не вичерпується лише діалектними відмінностями. Потім є стилістичний рівень газетярів, біржовиків та представників інших професій. Але авторам вони не надто впадають в око, а шкода, було б дуже бажано, щоб вони інтенсивніше занурювалися в повноцінне людське життя. Для них важливими є лише стилі письмової мови, таким є стиль перекладу Біблії Мартіна Лютера[268]. Цей стиль зберігався протягом багатьох поколінь, наразі він є певним літературним стилем, займає певний духовний рівень, і той, хто ступає на цей рівень, повинен знати, куди саме він ступає, повинен розуміти, куди підштовхуватиме його ця мова; адже навіть скориставшись кількома її фразами, ця мова пожене його до інших фраз цього стильового рівня, ба більше, навіть до відповідних думок та уявлень. Інакше кажучи, у кожному мовному стилі криється продуктивна сила та певний характер примусу — як формальний, так і ідейний.
265
Генерал-бас — басовий голос багатоголосого музичного твору з цифрами, що означають інтервали й акорди, на основі яких виконавець будує акомпанемент. Термін, відомий з італійської музики XVI століття. Генерал-бас був особливо популярний в епоху бароко.
267
Подібний спеціальний словник складено за редакцією німецького філолога Ґюнтера Дроздовскі (1926–2000): Duden Stilwörterbuch der deutschen Sprache. Die Verwendung der Wörter im Satz. Der große Duden, Bd. 2. Bibliographisches Institut, Mannheim 1971.
268
Біблія, перекладена засновником протестантизму Мартіном Лютером