«У такому разі, пане, чи пак, колего, вип'ємо за нашу спілку». — «За спілку! Будьмо, панове, твоє здоров'я, Ґотлібе!» А той аж заходився від сміху: «Ну ти даєш, послухай, а з яких коштів ти сплатиш оті внески першого числа?» — «Ну, молодий колего, раз у вашій кишені є членський квиток і ви тепер член нашої спілки, то нехай спілка подбає про те, щоб ви могли достатньо заробляти». Скототорговці реготали заодно з Ґотлібом. «То поїдьте зі своїм папірцем до Майнінґена, — сказав один з них, — там якраз наступного тижня буде ярмарок. Я стану в правому ряду, а ви навпроти — в лівому, подивимося, як у вас підуть справи. Альберте, ти лише уяви собі, цей член спілки стоїть за прилавком! У мене під вухом горланять: віденські сосиски, справжні майнінґенські пряники, а він кричить навпроти: сюди, сюди! Вперше у нас член спілки, велика сенсація Майнінґенського ярмарку! Люди валитимуть юрбами, еге? Якове, Якове, віслюча голово!» Вони у захваті загрюкали по столу, Біберкопф і собі. Потім він обережно запхав свого папірця у нагрудну кишеню: «Що ж, зібрався в дорогу — купуй черевики. Я ж зовсім не казав, що зразу візьмуся за великі ґешефти. Але голову на плечах я таки маю!» Всі підвелися.
На вулиці Мек устряг з обома скототорговцями в гарячу дискусію. Обоє торговців відстоювали свій погляд у судовій справі, в якій один із них був відповідачем. Він торгував худобою у Бранденбурзі, тоді як патент на торгівлю мав лише для Берліна. В якомусь-то селі його зустрів конкурент і доніс жандармові. Але тут обидва торговці, які їздили разом, придумали один виверт: відповідач мав заявити в суді, що просто супроводжував іншого і все робив за його дорученням.
Скототорговці гарячкували: «Та де там, ми платити не будемо, їй-богу. Він під присягою скаже, що просто мене супроводжував, і що так уже бувало часто, й що ми обоє можемо присягнути, й на тому кінець».
Тут Мекові урвався терпець, і він міцно схопив обох скототорговців за вилоги пальта: «Та ви що, вже геть із глузду з'їхали, може ви звідти, де самі йолопи живуть? І ви ще будете присягатися в такій дурнуватій справі, отому бевзю на втіху, щоб він вас таки підставив на повну котушку? Та тут у газету треба написати про те, що суд розглядає такі справи, це цілковите неподобство, всі ці пани з моноклями. Але тепер ми самі собі судді».
А другий скототорговець гнув своєї: «Ну й присягну, а чому ні? А що, нам платити видатки в трьох інстанціях, а той бевзь тільки посміюється? Заздрісний дурень! У мене він вилетить через комин, і бувай!»
Мек аж ляснув себе по лобі: «Ех ти, німецький Міхелю[32], сидіти тобі в багні, саме там тобі й місце».
Вони розпрощалися зі скототорговцями, Франц узяв Мека попід руку, й вони довго вешталися по Брунненштрасе. Мек обурювався скототорговцями: «Ну й субчики! Від таких і нам халепа. Всьому народу, всім від того халепа». — «Та що ти таке кажеш, Ґотлібе?» — «Та вони просто тюхтії, замість того щоб суду кулаком пригрозити, тюхтії, та всі вони такі, торговці, робітники, всі одним миром мазані».
Раптом Мек зупинився й загородив Францові дорогу: «Франце, послухай, нам треба з тобою поговорити. Бо інакше нам з тобою не по дорозі. У жодному разі!» — «Ну, кажи!» — «Франце, я маю знати, що ти за один. Подивися мені в очі. Скажи мені щиро, по правді, адже ти скуштував життя там, у Теґелі, ти знаєш, що таке право й справедливість. Тож право має залишатися правом». — «Саме так, Ґотлібе!» — «Тоді, Франце, поклавши руку на серце, скажи мені: що вони там з тобою зробили?» — «Можеш не турбуватися. Повір мені: усім норовливим там швидко роги обламують. У нас усі читали книжки й вивчали стенографію, а ще у шахи грали, і я також». — «То ти ще й у шахи граєш?» — «Не хвилюйся, Ґотлібе, ми ще зіграємо з тобою у скат[33]. Ну от, сидиш собі там, багато звивин для думання в тебе немає, у нас, вантажників, усе більше у м'язи йде та в кістки, та одного чудового дня кажеш сам до себе: хай воно сказиться, подалі від людей, не варто на них сподіватися, краще йти своєю дорогою! Геть від людей! Ну скажи, Ґотлібе, що нам від тих судів, поліції, політики? Був там у нас один комуніст, грубший за мене, він 1919 року брав участь у повстанні[34] в Берліні. Тоді його, на щастя, не схопили, а згодом він став розумнішим, познайомився з однією вдовицею й узявся до торгівлі. Такий от спритник!» — «А як же він до вас потрапив?» — «Та вплутався у темні справи. Ми там завжди трималися разом, і той, хто доносив, одержував добрячу прочуханку. Але все-таки краще з іншими не мати справ. То ж самогубство. Постійно їм попускати. Треба залишатися порядним і бути сам по собі. Ось що я думаю». — «Он воно що, — промовив Мек і холодно поглянув на нього. — То хай усі котяться під три чорти? Це тюхтійство. Від того ми всі пропадемо». — «Та хай собі забираються, то не мій клопіт». — «Франце, ти просто тюхтій, скажу тобі прямо. Дивися, а то в халепу вскочиш, Франце».
32
Німецький Міхель — пародійна національна персоніфікація німців, що втілює селянську добродушність і простакуватість. Виникла в XVI столітті. На карикатурах Німецького Міхеля зображали переважно в нічному ковпаку або у ковпаку з китицею.
34
Йдеться про Спартаківське повстання в січні 1919 року в Берліні, що було реакцією комуністичних угруповань на нову конституцію, прийняту після Листопадової революції 1918 року. Деблін був очевидцем цих заворушень, під час яких загинула його сестра Мета.