Франц Біберкопф простує по Інваліденштрасе, а з ним його нова подружка, полячка Ліна. На розі Шосештрасе є газетний кіоск у підворітні, там увесь час товпляться люди, перемовляються між собою. «Так, тут не затримуватися». — «То що, вже й картинки не можна подивитися?» — «Ви купіть, а потім дивіться. Не закривайте проходу!» — «Що за йолоп!»
Рекламний додаток про подорожі. Коли в наших північних краях настає неприємна холодна пора, що триває від зимових днів з іскристим снігом і до перших травневих квітів, нас — як і наших предків тисячі років тому — охоплює непереборний потяг вирушити до сонячного півдня, на той бік Альп, до Італії. Щасливий той, хто може віддатися цьому потягу до мандрів. «Не варто дратуватися через людей, ви лише погляньте, як вони озвіріли: у вагоні міської залізниці якийсь хлоп кидається на молоду пані та б'є її ледь не до смерти за якісь нещасні п'ятдесят марок». — «За п'ятдесят марок і я побив би!» — «Що?!» — «А ви знаєте, що таке для нас п'ятдесят марок, це купа грошей, велика купа! От коли зрозумієте, що таке п'ятдесят марок, тоді й поговоримо».
Фаталістична промова райхсканцлера Маркса[35]: Будучина, на моє переконання, визначена Господом, який для кожного народу накреслив його долю. Тож порівняно з цим усі людські справи залишаться лише дрібною часткою. Ми можемо тільки працювати відповідно до своїх переконань, щосили й без упину; тож я буду вірою й правдою служити нашій справі на посаді, яку займаю. Вельмишановні панове, на закінчення дозвольте побажати вам великих успіхів у вашій нелегкій та самовідданій праці на благо чудової Баварії. Хай щастить вам у всіх ваших починаннях! А як вже доведеться помирати, то про обід ти не забудь подбати. «Ну що, пане, вже все прочитали?» — «А що?» — «Може, вам газетку відчепити й поближче присунути? У мене тут був один добродій, то він стільця попросив, щоб читати зручніше було». — «Ви ж самі свої картинки розвішуєте, хіба не для того, щоб…» — «Для чого я картинки розвішую, то моя справа. Ви мені за кіоск не платите. А тих, хто на дурняк читає, мені тут не треба, ви тільки клієнтів відлякуєте».
Відвалив нарешті, краще пішов би та черевики почистив, напевне, ночує у «Пальмі»[36] на Фребельштрасе, диви, ще й на трамваї їздить. Точно без квитка, або може десь підібрав уже використаний. Чом би йому не спробувати? А як спіймають, скаже, що дійсний квиток загубив. Постійно ця наволоч тут товчеться, а он ще двоє сунуть. Наступного разу поставлю ґрати. Уже час снідати.
Тут підходить Франц Біберкопф, на голові капелюх, попід руку пухкенька полячка Ліна. «Ліно, рівняйсь, праворуч! У під'їзд кроком руш! Погода не для безробітних. Давай картинки подивимося. Гарні картинки, але тут надто вже продуває. Скажи, колего, як ідуть справи? Тут задубіти можна». — «А це вам не пункт обігріву!» — «Ліно, ти хотіла б стовбичити в такому кіоску?» — «Ой, ходімо, цей тип так неприємно вишкіряється». — «А що, фройляйн, багатьом би сподобалося, якби ви ось так тут стояли й продавали газети. Обслуговування ніжною ручкою».
Пориви вітру, газети на затискачах підлітають угору. «Колего, тобі треба тут іззовні парасольку прилаштувати». — «Це щоб ніхто нічого не бачив?» — «Ну, тоді зроби скляну вітрину». — «Та ходімо, Франце!» — «Зачекай секундочку. Ось тут чоловік годинами стоїть на вітрі, а його й досі не здуло. Не будь такою недоторкою, Ліно». — «Та я не тому, просто він так шкіриться». — «То в мене такий вираз обличчя, таки риси, фройляйн. Нічого тут не вдієш». — «Чуєш, Ліно, він постійно так вишкіряється, от бідака!»
35
Деблін посилається тут на полемічну статтю з газети «Народний спостерігач» за 19 листопада 1927 року.
36
«Пальма» — велика нічліжка для бездомних, заснована в Берліні 1886 року. Була розташована в районі Берлін-Пренцлауер Берґ. Тут у сорока загальних спальнях могли переночувати до 5000 осіб. Зараз тут лікарня «Вівантес».