Франц вражено перечитує фразу, а потім перескакує нижче й показує сивоголовому одне місце: «Осьо, далі: Наведу тут приклад з твору д'Аннунціо «Насолода», ти диви, цю свиню звати д'Аннунціо; якийсь іспанець чи італієць, а може, й американець. Тут думки чоловіка настільки спрямовані до далекої коханої, що в ніч любощів з випадковою жінкою, яка править йому за заміну, у нього мимоволі виривається ім'я справжньої коханої. Ну дає! Ні, колего, з таким я не хочу мати справи». — «По-перше, де це написано? Покажи!» — «Осьдечки. Служить заміною. Каучук замість ґуми. Ріпа замість нормальної страви. Ти чув таке, щоб жінка чи дівчина служила заміною? Він бере собі іншу, бо своєї наразі не має, а нова помічає, і все гаразд, вона й пискнути не сміє? І цей іспанець таке друкує. Якби я був складачем, не став би набирати такого». — «Ну-ну, легше! Не думай, що тут, у товчії Гакеського ринку, ти своїм куцим розумом можеш зрозуміти те, що пише справжній письменник, до того ж іще іспанець чи італієць».
Франц читає далі: «Велика пустка й мовчання переповнило після того її душу». Сказитися можна! Якого біса цей письменник морочить людям голову? Байдуже, звідки він. Відколи це «пустка й мовчання»? Тут я й сам маю що сказати, не гірше за нього, та й дівчата там мають бути такі самі, як і скрізь. Була в мене одна й знайшла в моєму записнику адресу, і ти думаєш, що знайшовши таке, вона промовчала? Погано ти жінок знаєш, добродію! Ти б її тоді послухав! Увесь дім аж ходором ходив від її лементу. Я навіть не міг їй пояснити, в чому там була річ. Репетувала, ніби її на палю посадили. Посходилися люди. Ото я вже був радий, коли звідти вирвався». — «Послухай, ти двох речей не враховуєш!» — «Це ж яких?» — «Коли хтось хоче мати мій журнал, то купує його й має. Якщо там дурниці написані, те нікого не обходить, усі цікавляться лише картинками». Франц Біберкопф з осудом примружив ліве око. «А ще в нас є «Жіноче кохання» і «Дружба», і там дурниць не пишуть, а ведуть боротьбу. Саме так, за права людини». — «А чого їм бракує?» — «Параграф 175[41], знаєш такий?»
І саме сьогодні в Александерпаласі на Ландсберґерштрасе відбудеться лекція, де Франц може почути про несправедливості, яких щоденно зазнають у Німеччині сотні тисяч людей. Послухаєш — волосся дибки стане. Сивоголовий засунув йому під пахву паку старих журналів. Франц зітхнув, зиркнувши на журнали під пахвою; так, він прийде. І що мені там робити, я справді маю туди йти? Хто його знає, чи то справді добрий ґешефт з цими журналами? Всі ці голубі, от упхав мені під пахву, і що мені тепер робити, тягти їх додому й там читати? Звичайно, шкода таких хлопців, але мене вони, власне, не обходять.
41
У той час у Німеччині 175-й параграф кримінального кодексу трактував гомосексуалізм як злочин.