Поряд з гардеробом, у боковій залі, на балконі грав духовий оркестр. Його музиканти були вбрані в червоні камізельки й постійно гукали, що в них немає що випити. Внизу стояв гладкий, простодушний з виду чолов'яга в сурдуті. На голові він мав кумедний смугастий паперовий ковпак і, щось мугикаючи собі під носа, намагався встромити в петельку паперову гвоздику, що йому, проте, ніяк не вдавалося після випитих восьми кухлів світлого пива, двох склянок пуншу та чотирьох чарок коньяку. Він співав у натовпі, повернувшись до оркестру, а потім раптом кинувся танцювати вальс з якоюсь старою, неймовірно гладкою особою, виписуючи з нею широкі карусельні кола. Від такого танцю та стара ще більше розповзлася й ледь не луснула, але завдяки добре розвиненому інстинкту самозбереження останньої миті вона гепнулася на три стільці відразу.
Франц Біберкопф та чоловік у сурдуті перетнулися один з одним в антракті під балконом, звідки горлали музики, вимагаючи пива. У Франца уп'ялося сяюче блакитне око, — чарівний місяць пливе над річкою, — друге око було сліпим; вони підняли свої білі гальби з пивом, й інвалід прокректав: «Ти, мабуть, також один із цих зрадників, які знайшли собі місце біля годівниці». Він ковтнув слину. «Чого це ти на мене витріщився? Ану кажи, де ти служив?»
Вони цокнулися гальбами, оркестр врізав туш, у нас нема що пити, у нас нема що пити! Гей, ану припиняйте, хлопці, спокійно, тільки спокійно! Будьмо! Тост за спокій! «Ти німець? Чистокровний німець? Як тебе звати?» — «Франц Біберкопф. Диви, товстушко, він мене не знає!» Інвалід відригнув і, прикривши рота долонею, зашептав: «То ти справді німець? Поклавши руку на серце? Ти не ходиш з червоними, бо якщо так, то ти зрадник. А зрадник — мені не друг». Він обняв Франца: «Поляки, французи, вітчизна, за яку ми проливали кров, ось яка дяка нації!» Потім він зібрався на силі й пішов танцювати з тою тельбухатою особою, яка вже трохи перевела подих, і танцював усе той самий старомодний вальс під будь-яку музику. Після танцю, похитуючись, він став роззиратися. Франц гукнув: «Сюди!» Ліна підхопила старого, той пішов у танець з Ліною, потім попід ручку вони постали перед Францом біля шинквасу: «Перепрошую, з ким маю задоволення, ваша честь? Як ваше шановне ім'я?» — «Пий, братику, пий, чаркою смуток залий, згадувать горе не варт, наше життя — тільки жарт».
Дві заливні свинячі ноги, порція солонини, пані взяла хріну, де гардероб, так, а де ви роздягалися, тут є два гардероби, а можуть арештанти у слідчому ізоляторі носити обручки? Я кажу, що ні. У веслувальному клубі це тривало до четвертої. А дорога туди для машин — то просто катастрофа, постійно підскакуєш і пірнаєш, ніби в басейні.
Інвалід і Франц сидять, обнявшись, за шинквасом. «Я тобі так скажу, вони мені зменшили пенсію, так що перейду до червоних. Архангел виганяє нас вогненним мечем із раю, і туди ми ніколи більше не повернемося. Ото якось сиділи ми під Гартмансвайлеркопфом[46], а я кажу своєму капітанові, ми були з ним земляками, він також з Штарґарда». — «З Шторкова?» — «Та ні, з Штарґарда. О, тепер я загубив свою гвоздику, а ні, ось вона тут зачепилася». Хто хоч раз цілувався на пляжі морськім, до танцюючих хвиль дослухав, той найбільшого щастя спізнав у житті, був коханим і сам він кохав.
Франц узявся торгувати нацистськими газетами. Він нічого не має проти євреїв, але стоїть за порядок, адже і рай порядок має, то, безперечно, кожен знає. У Сталевому шоломі[47] нормальні хлопці, а їхній вождь також що треба. Він стоїть на виході з метро на Потсдамерплац, а іноді на Фрідріхштрасе чи перед вокзалом Александерплац. Він поділяє думку одноокого інваліда з «Нового світу», того, що танцював з огрядною мадам.
Німецькому народові до першого адвенту[48]: Зірвіть полуду зі своїх очей і лицемірів покарайте, що присипають вас байками! Настане день, коли повстане правда із мечем своєї правоти і крицевим щитом, і ворог переможений впаде.
«У той час, коли пишуться ці рядки, в суді розглядається справа проти «лицарів» Райхсбаннера[49]; лише їхня чисельна перевага в 15–20 разів дозволила їм виявити свій програмний пацифізм і так звану мужність, яка відповідає їхнім переконанням, коли вони напали на жменьку націонал-соціалістів, побили їх та при цьому по-звірячому вбили члена нашої партії Гіршмана. Навіть із свідчень самих звинувачених, яким закон, на жаль, дозволяє брехати, а їхня партія, очевидно, їм це наказує, видно, що члени цієї організації вдаються до зумисної брутальности, яка в них уже стала системою».
46
Гартмансвайлеркопф — гірська вершина у Верхньому Ельзасі, місце запеклих боїв під час Першої світової війни.
47
«Сталевий шолом, союз фронтовиків»
48
Перший адвент — перша неділя Різдвяного посту. Адвент у католицькій та протестантській церкві — час очікування, посту та підготовки до Різдва.
49
Райхсбаннер