Революція? Розгвинти древко, запхни полотнище в чохол і заховай все це подалі в шафу. Попроси матір принести тобі пантофлі та зніми вогненно-червону краватку. Ви тільки патякаєте про революцію, ваша революція — то нещасний випадок на виробництві!
Дреске думає: він став небезпечною людиною. А Ріхард Вернер, отой юний телепень, знову роззявляє рота: «Значить, по-твоєму, Франце, буде краще, якщо ми розпочнемо нову війну? Хочете на нашому горбу проїхатися? Отак весело розіб'ємо Францію! Шукаєш пригод на свою задницю?» Франц думає: дурна ти мавпо, мулат із раю для негрів, та ти війну бачив лише в кіно, думаєш, бахнув по голові, й уже готовий?
Господар витирає руки об синій фартух. Перед чистими склянками лежить зелений проспект. Господар сопе й читає про себе: відбірна смажена кава «Заходь знову» просто неймовірна! Кава для простих людей [некондиційні зерна, смажені]. Чиста немелена кава в зернах, ціна 2,29 марок, «Сантос», гарантовано чистий продукт, Сантос першого ґатунку, суміш для дому, міцний та економний у вжитку, «Ван-Кампінас», меланж, міцний, чистий смак, «Меланж Мексика», вишуканий, недорога кава з плантацій, ціна 3,75 марок, довіз залізницею безкоштовний за умови замовлення не менше 36 фунтів різних сортів. Бджола, або оса, або джміль кружляє попід стелею біля камінної труби — справжнє диво природи взимку. Його родичів, одноплемінників, однодумців, одновидців немає — всі вже або померли, або ще не народилися; зараз льодовиковий період для самотнього джмеля, він і сам не знає, як і чому це сталося, й чому саме з ним. А сонячне світло беззвучно ллється на столи й на підлогу й розділяється на два світлі пасма вивіскою «Левенброй — Паценгофське пиво», воно прадавнє, й коли на нього дивитися, все виглядає скороминущим і незначним. Це світло доходить до нас, проминувши ікс миль, проскочивши попри зірку ігрек, сонце світить мільйони й мільйони років, воно світило задовго до Навуходоносора, до Адама і Єви й до іхтіозаврів, а зараз воно світить крізь шибку маленької кнайпи й розділяється на два пасма бляшаною вивіскою «Левенброй — Паценгофське пиво», падає на столи й на підлогу, непомітно підступає ближче. Падає на них, і вони про це знають. Світло легкокриле, легесеньке, легковаге, легкосвітне, з високого неба прийшов я до вас[53].
Двоє великих, уже дорослих звірів, прикритих тканиною, двоє людей, двоє чоловіків, Франц Біберкопф та Ґеорґ Дреске, торговець газетами та звільнений шліфувальник, стоять біля шинквасу; тримаються вертикально на свої нижніх кінцівках, вбраних у штани, спираються на дерев'яний шинквас руками, що стирчать з рукавів грубих курток. І кожен із них думає, бачить й відчуває на свій манер.
«Ти й сам чудово знаєш і розумієш, Орґе, що Арраса ніби й не було. Ми просто не потягли, не змогли, маємо це визнати. І ми, і всі, хто там був. Не було ні дисципліни, ні командування нормального, всі між собою перегризлися. От я втік з окопів, і ти також, а потім і Езе. Ну, а тут, вдома, коли зчинилася буча, хто тоді здимів? Та всі до одного. Жоден там не залишився, ти ж бачив, лише жалюгідна купка. Скільки їх там було, тисяча, а то й менше. Мені таке й задарма не треба». А ось він куди веде, дурне теля, ось як його розвели. «Та все це тому, що нас зрадили, Франце, у вісімнадцятому й дев'ятнадцятому, бонзи зрадили, вони ж і Розу вбили, і Карла Лібкнехта. Як же тут згуртуватися й щось зробити? Ти поглянь на Росію, на Леніна, ось де тримаються купи, як склеєні! Зачекай, все у свій час». Кров потече, кров потече, кров потече густа-прегуста[54]. «То мені байдуже. Якщо чекати, то світ завалиться, й ти разом з ним. Під цю дудку я танцювати не буду. В них нічого не вийшло, для мене це достатній доказ. Не змогли нічогісінько зробити, як під Гартмансвайлеркопфом, про нього мені постійно один чоловік торочить, інвалід, він там був, ти його не знаєш. Навіть з того нічого не вийшло. Та що там казати!»