Багато-багато на велосипедах їздять. І старі й малі... І бабусі й дівчата.
От – бачиш – гурт дівчат буряки поле. А на межі велосипеди лежать.
Ось штук із п'ятеро жінок велосипедами женуть понад колією. Видко, селянки...
Дивно...
І дивно не те, що вони їдуть на велосипедах, а те, що ніхто їм у слід не тюкає.
Дивився я на ту картину та й думав: що якби мою матір був підсадив на велосипеда – хай би вона селом мигнула.
Боже мій!..
Зразу б:
– Тю! Тю-у-у-у! Ара-ра-ра-ра! Фффю-ю-ю!
Та я б, мабуть, і сам тюкав.
А тут ні тюкання, ні свисту.
***
Ах, ці німецькі шляхи! Ах, ці німецькі дороги!
Пара коней, а за ними дві величезні гарби з сіном, одна до одної поприв'язувані.
І йдуть собі невеличкі коненята, весело голівками помахують.
А в нас:
– Скільки взяли?
– Та півтори копиці! Та й то хто й зна, як воно там, у тій калюжі, чи вискочу, чи ні.
– А коли ж ви ту калюжу засиплете?
– Хай її чорти засипають! Що я її засипатиму, коли у мене може якихось возів на три того й сіна.
Ах. ті шляхи! Ах. ті дороги!
***
Ті шляхи й ті дороги пообсажувано в Німеччині яблунями, грушами, сливами.
І ніхто їх не стереже.
От, красти!
Я не знаю, хто за тих німців роботу робить, коли вся та садовина поспіває.
Коли ж ти робитимеш, коли тут тобі: одно ходи та крадь. Одно ходи та крадь.
Крадь і не озирайся, бо ніхто його не стереже, ніхто не всадить тобі заряду соли в твою індивідуальність.
***
Німецькі села... Кам'яниці. Електрика. Брук.
Видко в дворах авта...
Будинки якісь такі гостродахі, двоповерхові.
Не видно по дворах возів без коліс, не видно біля ґанку гною. В загонах для скоту корови стоять не по пузо в кизяках...
Пара косарів (коси за плечима) на велосипедах проїхали...
Он іде стара овець.
– Невже то, – думаю собі, – вівці? А чого ж над ними нема хмари пороху?
І не чхають од тої пилюги ні вівці, ні пастухи, ні подорожні.
Їдемо...
Лани... Села... Лани...
І так аж до Берліну.
*** .
Берлін...
Один «бангоф», другий, третій...
Нарешті наш – «Фрідріхштрасе».
– О боже мій! Де ж той, як його, – «авсґанґ»?
Ось він! Ну, господи благослови!
– Майн хер! Майн хер!
– Та «хер» то я знаю, а от як нам до отеля дістатися?
– Біте шен...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Готель.
Як же тут з хазяїном чи з швейцаром?..
– … Іх. Ніхь. Ніхь. Іх. Нїхт шпрехен дойч.
А хазяїн:
– Что значить? Говорите по руські. Откуда?
– З Харкова.
– Давно билі в Одесі?
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Трохи не кинувся цілувати.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Приїхали.
КЛАПТІ ВУЛИЦІ БЕРЛИНСЬКОЇ
Берлін.
Добре, як би було можна про Берлін так шрайб-шрайб і вже вам про весь Берлін нашрайбав*. Нашрайбаєш лихої години, коли самого населення, кажуть, тут чотири з половиною мільйони.
Я спробую так сковзнутись по Берліну. Зверху.
І то тільки краєчком. Клаптиками.
Берлін нашому братові тяжко, дуже тяжко спостерігати.
Ти так став, зосередився, зробив спостережливо-розумне лице, а тебе зараз щось і перелякало.
Загуло або під тобою, або над тобою, ревнуло або перед тобою або за тобою.
Ну, і зразу сіртонешся або назад, або вперед, або присядеш, або підплигнеш.
Ти тікаєш од заднього ворога, а вже перед тобою щось або дзвонить, або гурчить, або реве.
Ти присядеш, а воно під тобою тільки гур-гур!
І така тобі скрізь турбота, що ніяк себе не зосередиш, а особливо, як ото вулицю треба переходити.
Націляєшся вже, націляєшся, а потім ніби тебе хтось батогом оперізав – мчиш, як на перегонах.
Тубільці на тебе дивляться: людина, думають, або сказилась, або вдома у неї горить.
А як же ж ти не мчатимеш, коли воно скрізь щось їде. Зверху в тебе надземна залізниця, знизу – підземна, а по вулиці авто, мотоцикли, велосипеди, трамваї, коні щось везуть, собаки щось тягнуть.
І в кожного або свисток, або гудок, або дзвінок, або батіг ляска, або собака гавка.
І кожний же, – ти так гадаєш, – обов'язково тебе переїде.
Тяжко спостерігати нашому братові берлінське життя.
***
Що ж вам спадає в Берліні на очі?
Перш за все треба констатувати, що для Берліна пари очей замало. Не вистачає їх, бо сильно дуже багацько дечого спадає на них. Спадає й мигтить.