Выбрать главу

Вулиці… Вулиці взагалі, як вулиці, з усім своїм гамузом і зокрема брук… «Мостові». Вони чорні й чорносині. І блищать. Вони так блищать, як блищить лід на ковзанці. Вони всі асфальтові. Вони якісь м'ягко-блискучі. Вони так блищать, що хочеться розігнатись і посковзнутись… І здається вам, що коли б ви посковзнулись на якійсь там Фрідріхштрасе, то летіли б аж до Вітенбергпляцу.

Авто й автобуси, мотоцикли й велосипеди котяться там безшумно.

І навіть величезні коні першерони, що возять по Берліну пиво в бочках на величезних «гарбах» з грубезними залізними шинами на колесах, не роблять – ні коні ні гарби, – ніякого гаміру... Цокотять тільки підкови в коней.

Коли б отака чортовина проїхалась повз редакції, то напевно б ми всі вирішили, що за Люботином землетрус на 10½ балів і хапалися б за одвірки.

Оті «мостові» якось заворожують вас і очі ваші в себе втягають, Так от стоїш і дивишся на них, а вони в собі, мов у дзеркалі, одбивають вас, одбивають авто, мото, коней, собак, людей...

Чудесні мостові... В посуху вони вогкі, а в дощ сухі.

***

А посеред вулиці – на перехресті, – шуцман*. Обов'язково шуцман.

Він – увесь синій і в синяві своїй величний. А голова його вилискує чорною каскою з білим спереду орлом.

Він – повний контраст берлінській вулиці. Вулиця – метушлива. Він – спокійний. Вулиця – галаслива. Він – тихий. Вулиця – строката, він – тільки синій. Вулиця – нервово-рухлива, – його рухи пластично-повільні й певні.

Коли він зупиняє рух з одного боку і дає напрям рухові з другого – такі рухи руками робить, мабуть, тільки римський папа, благословляючи народ, коли народ той цілує папину пантофлю.

І рух його – закон для машин, для коней, для собак і для людей...

***

Дивна берлінська вулиця...

Крамниці... Вивіски... Рух... Балачки...

І хоч би тобі одна українська вивіска. І хоч би ж тобі одне денебудь українське слово.

Та ніде анічогісінько.

Мала дитина, й та вже по-німецькому! А боже ти мій!

Українізації в Берліні не провадиться ніякої.

Якось на розі одної з улиць бачу шуцмана з червоною пов'язкою на рукаві, а на тій пов’язці білими літерами написано:

«Говорит по-русски».

«Parle français»

і т. д.

Щось аж сім чи вісім таких написів. І по-італійському він говорить, і по-англійському, і по-польському, і по-чеському. Підходжу і питаю:

– А по-українському можете?

– «Палакать»?

– Хоч би, кажу, й «палакать».

– Понимаю «палакать».

– Ну, добре, кажу, що хоч «понимаєте».

Ото тільки одного й довелося побачити за цей час. Подивлюсь, як буде далі…

Доведеться, очевидно, запротестувати, що так мляво тут з українізацією.

І взагалі куди дивиться комісія по українізації.

***

Написи...

Одні написи на смерть мене перелякали.

На вулицях, особливо на перехрестях, на майданах, у скверах, бачу величезні написи:

Abort (Аборт)*.

«Неггеn». «Damen».

«Для чоловіків», значить, і «для жінок». Спантеличився зовсім. На вулицях, думаю собі, аборти роблять. От, думаю, техніка! Чого дійшли! І не тільки жінкам, а й чоловікам. Я тікать… Подивляться, думаю, в яке-небудь шкло на тебе, вирішать, що й тобі аборта зробити треба.

– Лягай, – скажуть.

– Ну, вже, – думаю, – краще втечу.

Як уже тут і на чоловіків таке лихо нападає, поїду додому та там краще родитиму… Все таки на дитинку щось і грошенят на пелюшки капне, – «капля молока» є…

А тут де я її шукатиму?

Ну й техніка!

***

Вулиця... люди... Чоловіки й жінки...

Ну, трохи чистіше вдягнені як у нас. Добротніші вбрання, дебеліші черевички.

Але особливого шику, я б сказав, – нема.

Ще в кафе, на головних вулицях, там шикарніший народ. Жінки, особливо... Але їхні погляди, їхні рухи, жінок отих самих, показують, що народ вони з думками «не дуже важкими», і дивляться на нашого брата такими очима, що нема в них ріжниці нації, соціального стану і партійної приналежности.

Ролю в тих поглядах відограє тільки «марка».

Можна й долярами.

***

Кафе, кафе, кафе.

Скільки ж їх тут, отих кафе.

На кожному кроці, на кожній вулиці, на кожному розі...

І повні.

Кажуть, що німець дві третини свого життя проводить у кафе.

Можливо... Бо справді таки сила по кафе народу...

І вранці, і вдень і ввечорі...

П'ють каву, п’ють якісь рожеві напої через дудочки, їдять морозиво...

А як багато по тих кафе жінок не особливо важкої поведінки!