І тут хтось згадав про Жукова.
Думка проста й геніальна: нехай найбільший полководець усіх часів і народів висловиться! Нехай повідомить народу, хто привів країну до перемоги над Гітлером! Нехай розповість про роль Центрального Комітету Комуністичної партії в керівництві війною й армією!
Дещо ускладнювала ситуацію одна обставина: поки зрозуміли, поки спохопилися, Жуков уже помер.
– 2 -
Але немає таких фортець, які не взяли б більшовики.
Не біда, що Жуков помер. Не біда, що його мемуари вийшли за життя і розійшлися по країні. Не біда, що вже перекладені всіма можливими мовами та видані у багатьох країнах. Мемуари вирішили підновити відповідно до вимог моменту. Було висловлено припущення, що Жуков розумів роль Центрального Комітету. Раз так, то, ясна річ, свої погляди про це десь виклав письмово. Не міг не викласти! Просто пройдисвіти-цензори вирізали з рукопису його геніальні міркування. А що, якщо гарненько покопатися в архівах Жукова? Що, якщо відновити первісний текст і віддрукувати друге видання?
Так і вчинили. Звернулися до доньки видатного полководця Марії Георгіївни: чи немає чого про роль Центрального Комітету?
Марія Георгіївна по коморах помела, по засіках пошкрябала і (о диво!) тут же знайшла саме те, що вимагали. З цього, власне, й почався нескінченний процес чарівного самовдосконалення «Спогадів та роздумів». Мемуари Жукова були борзо переписані на новий лад, і було оголошено, що перше видання - неправильне. А ось тепер-то справедливість восторжествувала, знайдено все, що було вирізано цензурою, і врізано в текст. Так народилося друге видання.
Давайте ж звернемося до «справжніх поглядів великого російського полководця», які донька стратега зуміла розшукати і зберегти для нащадків. Давайте ж оцінимо ступінь підлості головного ідеолога Радянського Союзу Михайла Андрійовича Суслова та інших кон'юнктурних писак з ЦК, які «різали по живому», «викидали з мемуарів най-най...».
У першому виданні книжки Жукова були такі рядки: «Наприкінці 20-х років вийшла у світ серйозна праця Б.М. Шапошникова "Мозок армії", в якій було проаналізовано великий історичний матеріал, всебічно змальована роль Генерального штабу, розроблені деякі важливі положення щодо військової стратегії »(Спогади та роздуми. М., 1969. С. 100).
Що можна заперечити? Нічого не заперечиш. У кінці 60-х фраза звучала бездоганно. У першому виданні живий Жуков повністю погоджувався з Шапошниковом і йому не заперечував. А мертвий Жуков пішов іншим шляхом. Він знайшов за потрібне спростувати і Шапошникова, і самого себе. У другому виданні мемуарів Жукова фраза про книжку Шапошникова отримала такий розвиток: «Справа минулого, але тоді, як і зараз, вважаю, що назва книжки "Мозок армії"стосовно до Червоної Армії невірна. "Мозком" Червоної Армії з перших днів її існування є ЦК ВКП (б)» (Спогади та роздуми. М., 1975. Т. 1. С. 110).
Ця заява Жукова - образа Генеральному штабу і всій Червоній Армії. Виходить, у нашій армії власних мізків немає. Безмозка.
Ця заява повторена у всіх інших виданнях. Ось це і є те «най-най», що в першому виданні за наказом лиходія Суслова нещадно «різали по живому» кон'юнктурники з Центрального Комітету. Це і є ті самі «справжні погляди великого російського полководця», які зберегла для прийдешніх поколінь кмітлива донька Марія Георгіївна.
Що ж виходить? Виходить, що головний ідеолог Центрального Комітету Комуністичної партії М.А. Суслов і його підручні кон'юнктурні писаки з того ж Центрального Комітету в 1969 році ролі Центрального Комітету не розуміли. Мало того, вони її заперечували, вони люто «різали по живому». А ось Жуков усе розумів! І писав у своїх рукописах! Але за наказом зухвалого злодія Суслова ця прониклива правда, ці прості, але мудрі слова, це «най-най» були з мемуарів Жукова безжально вирвані. А через шість років, у 1975 році, той же самий Суслов перебудувався-перекувався, роль Центрального Комітету засвоїв-усвідомив і дозволив хоробрій доньці Жукова правду-матку в книжку вписати, привести текст книжки у відповідність з «первісним рукописом» і «справжніми поглядами» .
А невтомна донька Марія Георгіївна продовжувала пошук. І ось знайшла більш звучну, вражаючу й переконливу фразу про роль Центрального Комітету. Виявляється, Жуков, для того щоб донести велику правду про війну, узяв собі в союзники не менш видатного полководця, теж Маршала Радянського Союзу і теж чотири рази Героя Радянського Союзу, Генерального секретаря ЦК КПРС Брежнєва Леоніда Ілліча. Мовляв, не я один так думаю. Ось і товариш Брежнєв тої ж думки. Знову розшукана фраза Жукова звучала так: «Центральний Комітет, - зазначав Л.І. Брежнєв, - був тим штабом, звідки здійснювалося вище політичне і стратегічне керівництво військовими діями» (ВІЖ. 1978. No 4. С. 24).