І війну назвали «вітчизняної».
І тут Гітлер підіграв Сталіну. «Гітлер ухитрився об'єднати всіх росіян під сталінським прапором». Це сказав Ґудеріан (Panzer Leader. London. Futura. 1979. P. 440). Якби Гітлер був платним агентом Сталіна, якби діяв тільки за вказівками Кремля і Луб'янки, то й тоді навряд чи зміг би діяти в інтересах світового комунізму краще, ніж діяв насправді. Він воював проти народу Радянського Союзу, який спочатку зустрічав гітлерівців як визволителів. Німеччина була абсолютно не готова до війни. Ця неготовність виражалася насамперед у тому, що Гітлер і його оточення не розуміли найпростіших речей. Вони не знали, хто їм ворог, а хто союзник. Вони не розуміли, кого потрібно бити. Тому лупили по кому завгодно. Перш за все по своїх союзниках: народах України, Росії, Білорусії. При такому керівництві, при такому розумінні обстановки вони не могли перемогти.
Не в стратегічних талантах Жукова треба шукати причини розгрому Німеччини, а в приголомшливій дурості Гітлера і його стратегів.
– 4 -
Комунізм не може жити без культу. Розвінчавши культ Сталіна, Комуністична партія залишилася без прапора. Спроби звести нові культи Хрущова, Брежнєва, Андропова, Горбачова провалилися. Не кажучи вже про Черненко. Тому довелось оспівувати «колективну мудрість партії» та будувати узагальнюючий культ Центрального Комітету.
На цьому ратному полі і відзначився найбільший стратег. Порівнявши, м'яко кажучи, не надто бурхливу діяльність Центрального Комітету на війні з роботою Генерального штабу, Жуков рішуче взяв бік ЦК. Тим самим «великий російський полководець» обезсмертив своє ім'я. Як не крути - відкриття. Діалектичний метод марксизму-ленінізму в своєму блискучому втіленні: якщо сотні й тисячі генералів і офіцерів Генерального штабу гарували на знос до війни, на війні й після, отже, Генеральний штаб - не мозок. Мозком армії, за Жуковом, був Центральний Комітет, який за час війни взагалі нічим себе не проявив, який повністю самоусунувся від своєї «керівної і спрямовуючої ролі», який від життя країни відключився, який просто дезертирував з арени війни.
Навіть генерали-комуністи при ще живому Центральному Комітеті знаходили сміливість визнати, що Центральний Комітет Комуністичної партії під час війни взагалі ніякої ролі не грав. Генерал-полковник Г. Кривошеєв згадував: «У ті суворі роки майже повністю не діяли верховні органи Радянської держави і партії. Практикувалися надзвичайні форми керівництва, була практично повністю згорнута внутрішньопартійна демократія. Все у великій країні, в героїчній армії вирішував ДКО, а отже — Сталін» (Г. Кривошеев. «Красная звезда», 5 вересня 1990 р.).
А мертвий Жуков наполягає: Центральний Комітет не бездіяв, а діяв! ЦК - мозок армії!
Настільки видатного відкриття не зміг зробити ніхто. І лише генію це виявилося під силу. Не тільки генералам і маршалам таке в голову не вдарило, а й самі ідеологи Центрального Комітету до такого не дійшли. Ідеологи після Сталіна казали: Центральний Комітет - «керівна і спрямовуюча сила». Якщо шаманам з ЦК такі заяви в радість, нехай так і буде. Чим би Суслов не тішився ...
Але жоден ідеологічний мракобіс не заявив: Центральний Комітет думає за армію. Таке заявив Жуков. І тільки він.
А дивне ось де. У жовтні 1957 року пленум ЦК відсторонив Жукова від важелів влади. І ось захисники Жукова викривають Центральний Комітет за підлість: зібралися пройдисвіти за відсутності великого стратега і мерзенним закулісним маневром скинули нашого дорогого і улюбленого...