А чи міг Жуков що-небудь зробити?
Міг. Перш за все треба було доповісти Сталіну: Генеральний штаб недієздатний. Треба було висунути ультиматум: або звільни мене від посади начальника цього ідіотського Генштабу, я за чужу дурість не відповідач, або приведи структуру Генштабу у відповідність до вимог війни, тобто дай мені в підпорядкування розвідувальні органи, без власної розвідки я сліпий, готувати Червону Армію до відбиття ворожої навали не можу.
Чи зробив це Жуков? Чи писав він рапорти Сталіну з вимогою змінити структуру Генштабу? Захисники Жукова, що скажете?
Був і більш м'який варіант. Якщо Сталін підпорядкував особисто собі Розвідувальне управління генерал-лейтенанта Голікова, тоді Жукову слід було, не піднімаючи скандалу, терміново створювати власну розвідку. Це не так важко, як може здатися на перший погляд. У Жукова в підпорядкуванні п'ять військових округів і три флоти, які розгорнуті проти Німеччини та її союзників. Штаби військових округів і флотів мають у своєму складі розвідувальні відділи і потужні сили розвідки, включаючи агентурну. Розвідка західних військових округів і флотів - це вісім незалежних одна від одної агентурних мереж. Я не кажу про інші види розвідки: військову, авіаційну, корабельну, радіо та ін. Жукову слід було наказати начальникам штабів округів і флотів передавати особисто йому найважливіші відомості про противника, створити біля себе невелику групу тямущих офіцерів-аналітиків для обробки інформації, що надходить з флотів і з військових округів. Вже одного цього кроку вистачило б для того, щоб керований Жуковом Генштаб прозрів.
Але можна було обійтися і без групи аналітиків у безпосередньому підпорядкуванні Жукова. Розвідка прикордонних військових округів не тільки збирала інформацію про противника, а й обробляла її. І робила правильні висновки. Приклад: "Відомості про розгортання по той бік кордону наступального угруповання вермахту стали надходити в штаб ЗахОВО ще з початку 1941 року. 4 червня начальник розвідвідділу штабу округу полковник Блохін подав генералу Павлову спецповідомлення «Про підготовку Німеччиною війни проти СРСР» («Красная звезда», 24 липня 2001). Припустимо на мить, що начальник Розвідувального управління Генерального штабу не підпорядковувався начальнику Генерального штабу, що бідний Жуков сидів у темряві та нічого не знав, в цьому випадку він повинен був звернутися до командувачів прикордонними округами, начальників їх штабів, начальників розвідувальних відділів цих штабів: що там про ворога чути? Вже вони ж усі точно начальнику Генерального штабу підкорялися. Як же геній військового мистецтва примудрився так поставити роботу, що на місцях знали про підготовку нападу, а він, керівник, сидів у Москві й нічого не знав?
Одне з двох:
– або Жуков взагалі не цікавився відомостями про ворога, яких було достатньо;
– або він був не здатний робити висновки з цілком очевидних фактів.
Але ж можливості Жукова не обмежувалися тільки розвідкою прикордонних військових округів. Внутрішні військові округи: Архангельський, Московський, Орловський, Північно-Кавказький, Приволзький та інші - теж мали розвідувальні органи, включаючи агентурні мережі на території противника. Слід було і їм віддати той же наказ: найважливішу інформацію про супротивника - на мій стіл!
Крім того, в НКДБ у Жукова особистий друг - Іван Сєров. Його посада - перший заступник народного комісара державної безпеки. В НКДБ власна надпотужна агентурна мережа по обидва боки радянського кордону і у всіх портах, у всіх столицях світу. Ось і сказати б Сєрову: виручай, Ваня! Сталін-кретин у мене розвідку забрав. Таємниць мені можеш не видавати, але хоч натякни, куди справа хилиться. Нападе Гітлер, розгромить Радянський Союз, нас з тобою повісить. Ваня, в твоїх же інтересах натякнути!
Але Жуков і цього не зробив.
Ну а якщо цим не потурбувався, слід було після війни заднім числом в мемуарах повідомити: Генеральний штаб був сліпим, але я боровся! Я пропонував придуркуватому Сталіну, я радив, але він, капловухий, моїх геніальних порад не послухав і розвідувальних структур у складі Генерального штабу не створив.
Дивно, але таких виправдань у мемуарах Жукова теж немає.
Якщо в підводному човні немає перископа, капітан зобов'язаний зробити все, щоб його здобути. Якщо йому перископ не дають, він повинен відмовитися від командування: таким човном командувати не буду. В крайньому випадку, якщо перископа не добув і від командування не відмовився, після невдалого бою він повинен виправдовуватися: я, мовляв, метушився, але дістати прилади спостереження так і не зумів.