Якщо ми поважаємо історика Светлишина і хочемо вірити його розповідям, то маємо право запитати про його настільки безвідповідальне ставлення до збереження історичної правди. У 1965 році він не став документально фіксувати свою розмову з Жуковом, чому ж більше ніж через чверть століття ми повинні цій безвідповідальній людині вірити на слово?
Адже розповідь Светлишина - суцільна маячня. Він повірив мемуарам Жукова: справами Генерального штабу Сталін не цікавився, начальника Генерального штабу вислуховував лише зрідка... Тому Светлишин вставив у свою розповідь сталінського секретаря Поскребишева, мовляв, у бідного Жукова доступу до Сталіна не було, він змушений був передавати документ не особисто, а через когось: доповісте, будь ласка, товаришу Сталіну... Але Жуков, як ми тепер знаємо, напередодні війни бував у кабінеті Сталіна вельми часто і проводив у ньому багато-багато годин. Навіщо віддавати документ Поскребишеву, якщо в будь-який день він міг віддати його в руки вождю: ось, товаришу Сталін, що ми пропонуємо!
Якщо Жуков, маючи можливість особисто покласти документ на сталінський стіл, передавав його через когось, то це - поведінка боягуза. Так поводяться люди, у яких немає сміливості особисто доповісти свої пропозиції. Щоб не попадатися на очі начальникам, свої пропозиції вони через когось передають, а потім рішення господаря вислуховують від панського холопа.
– 6 -
Поведінка Жукова більш ніж дивна. Будь-яка нормальна людина, перед тим як розробляти в деталях грандіозний проект, спочатку заручиться підтримкою керівництва. У розмові з вождем Жукову слід було обережно натякнути на інші можливі варіанти: а чи не вчинити нам, товаришу Сталін, трохи інакше? Отримавши негативну відповідь, годі було й город городити.
Скласти план війни - справа неабияка. Крім самого документа Генерального штабу від 15 травня 1941 року, в ньому згадані ще шість документів, включаючи «План намічуваних бойових дій на випадок війни з Німеччиною». Жоден з цих документів поки дослідникам недоступний. І ось вам картина: під керівництвом Жукова й Тимошенко Генеральний штаб Червоної Армії підготував розгорнутий план розгрому Німеччини з усіма теоретичними викладками, обґрунтуваннями, картами, розрахунками, подав його Сталіну, а вже потім з'ясувалося, що Сталіну це абсолютно не цікаво. Невже перед виконанням цього грандіозного проекту Жуков не міг поцікавитися думкою Сталіна і напередодні війни не завантажувати найбільш високопоставлених і талановитих генералів Генерального штабу роботою, яка вищому керівництву не потрібна?
Не менш дивна і поведінка Сталіна. Жуков бував у нього дуже часто, але Сталін (якщо вірити розповіді Светлишина) так і не висловив своєї думки про запропонований план. Жукову не відомі ні доля плану, ні прийняте Сталіном рішення. А своєму секретарю Поскребишеву «розгніваний» Сталін наказав передати Жукову, щоб той надалі нісенітницями не займався.
Уявімо: ось у приймальні сталінського кабінету Поскребишев передає Жукову слова Сталіна. Тут же Жуков заходить у кабінет «розгніваного» Сталіна і починається звичайна робота... Невже Сталін сам не міг сказати Жукову, щоб той не відволікався на сторонні справи? Чому це треба було робити через Поскребишева?
– 7 -
І поясніть мені, чому Жуков документи Генерального штабу називав «моя доповідна» або «моя записка»? Повторюю, мова йде не про один документ, а про комплект, який з якихось причин досі недоступний дослідникам. Документи готував генерал-майор Василевський, виправляв генерал-лейтенант Ватутін, під документом прізвища наркома оборони маршала Тимошенка і начальника Генерального штабу генерала армії Жукова. Іншими словами, в розробленні цього проекту брали участь як підлеглі Жукова, так і його безпосередній начальник. Чому ж комплект документів названий запискою, та ще й моєю?
На комплекті документів гриф: «Цілком таємно. Особливо важливо. Тільки особисто». Звернемо увагу на останні два слова: ТІЛЬКИ ОСОБИСТО! Тепер давайте на хвилину повіримо вигадкам Светлишина: в порушення наказів та інструкцій з ведення таємного діловодства Жуков віддав у чужі руки комплект цілком таємних особливої важливості документів, які мав право віддати тільки особисто Сталіну. Це злочин. Якщо весь цей фантастичний сюжет дійсно мав місце, то Жуков своєю злочинною безвідповідальністю заслуговував розстрілу. В даному випадку Жуков порушив присягу, бо клявся зберігати державну й військову таємницю. Він її не зберігав і зберігати не вмів. До абсолютно таємних особливої важливості документів ставився як до нічого не вартих папірців. Людей розстрілювали за халатне ставлення до куди менш важливих таємниць.