Цей тон - не пусте хизування. І це не бравада. Королівські військово-повітряні сили відбили всі спроби німецьких ВПС здобути панування в повітрі над Британськими островами. «Битва за Британію» (яку комуністична пропаганда помилково називає «Битвою за Англію») завершилася перемогою британських ВПС. І навіть не в тому річ, що рахунок збитих літаків і загиблих екіпажів був на користь Британії. Головне в тому, що Гітлеру треба було домогтися панування в повітрі, а йому цього не дозволили, його авіацію з британського повітряного простору рішуче вибили і викинули. І весь світ це бачив. Не маючи панування ні на морі, ні в повітрі, ніяких шансів на перемогу в Гітлера не залишалося. Тривала блокада? Та він сам від неї задихався. Не було в нього часу на блокаду, бо час працював проти нього. Про це писали газети не тільки Великобританії, Канади, Австралії, Південної Африки, але й усього іншого світу. І це досить легко перевірити будь-кому, хто цікавиться тим періодом історії.
За спиною Великобританії стояли Сполучені Штати. І там, в Америці, була повна ясність: не маючи ресурсів, можна розраховувати тільки на блискавичну війну, але блискавична війна у Гітлера явно не вийшла, вплутався у війну восени 1939 року, зараз на дворі весна 1941 року, а кінець «блискавичної» не проглядається.
Можливо, про непереможність німецької армії сурмили газети Китаю? Не знаю. Не перевіряв. Але не думаю. Вже дуже далека та Німеччина і та Європа. І багато у китайців своїх турбот. А ось газети Японії, точно знаю, про це не сурмили. Зізнаюся, з японською мовою в мене не дуже. Але книжки мої в Японії опубліковані. Там теж була дискусія. Там теж був інтерес. І є у мене знайомі японські історики. Є в кого спитати. За їхніми словами, нічого подібного в японських газетах у 1941 році не було. І ось чому. «Дружба» Японії з Німеччиною була досить дивною. У серпні 1939 року, в ті самі дні, коли в Монголії йшли запеклі бої між радянськими та японськими військами, уряд Німеччини, не попередивши Японію, підписав у Москві пакт про ненапад. З дипломатичної, військової і навіть з чисто етичної точок зору це був кричущий акт зради свого союзника. Тому японські газети описували без захвату наступні за цим військові перемоги Німеччини. А до весни 1941 року стало остаточно ясно, що Німеччина потрапила в пастку.
Але можна й не читати японських газет того часу і думки істориків не питати, щоб знати: не сурмили японські газети про непереможність німецької армії. І не могли сурмити. Просто тому, що після Халхін-Гола в Японії дуже тверезо оцінювали незламну міць Червоної Армії.
Є й інші, навіть більш вагомі індикатори. Японія, як відомо, перед Німеччиною в боргу не залишилася. 13 квітня 1941 року міністр закордонних справ Японії Іосуке Мацуока підписав у Москві радянсько-японський договір про нейтралітет. Пікантність ситуації в тому, що він їхав не в Москву, а в Берлін. Але через Москву. У Москві Мацуока провів попередні переговори з радянським урядом. Потім прибув до Берліна, але Гітлеру про переговори в Москві не повідомив. На зворотному шляху з Берліна заглянув у Кремль на годинку, підписав договір про нейтралітет з Радянським Союзом, на пероні Ярославського вокзалу розпрощався з товаришом Сталіном і поїхав додому. У Німеччині про майбутнє підписання договору ніхто не підозрював. Це був удар у відповідь японського «союзника». Ріббентроп дав вказівку німецькому послу в Токіо зажадати пояснень від японського уряду...
Ось вам поведінка головного німецького «партнера» за пару місяців до нападу Німеччини на Радянський Союз. Якщо Японія таємно від Німеччини домовляється зі Сталіном про нейтралітет, то чого можна очікувати від неї далі?
А для нас цей випадок - доказ того, що в Японії німецьку армію непереможною не вважали і про це на весь світ не сурмили.
Так про які ж «газети всього світу» нам розповідає академік Анфілов? Можливо, про непереможність Німеччини писали газети окупованої Гітлером Європи? Але хто ті газети читав? І хто їм вірив?
Не тільки політикам, економістам, дипломатам, військовим було ясно, що Гітлер з самого початку потрапив у безвихідний глухий кут. Це було ясно простим людям з вулиці. Ветеран війни Віктор Коган був у той час студентом: «Пам'ятаю, коли Англія залишилася один на один з Гітлером, у Ленінградському фізико-технічному інституті говорили, що становище Гітлера блискуче і... безнадійне» («Вести», 8 червня 1998 р.).