Пункт 4 тієї ж статті передбачав «вищу міру соціального захисту - розстріл» за «надання яким би то не було способом допомоги тій частині міжнародної буржуазії, яка, не визнаючи рівноправності комуністичної системи, що приходить на зміну капіталістичній системі, прагне до її повалення». І тут голова будь-якого трибуналу без усяких натяжок міг би підписати громадянину Жукову вишку без оскарження: Гітлер прагнув до повалення комуністичної влади, а Жуков своїми наказами йому абсолютно свідомо допомагав.
Як же виправдати жахливий злочин Жукова, який спричинив загибель десятків мільйонів людей?
Великий історик Светлишин знайшов рішення. Він нібито Жукова зустрічав, він нібито Жукову питання задав, а єдиний рятівник Вітчизни йому нібито відповів: «10 червня 1941 року нарком оборони Маршал Тимошенко і я як начальник Генштабу були викликані до Сталіна, який у різкій формі звинуватив нас у провокуванні війни. Тут же в кабінеті Сталіна і під його диктовку мною була написана, а потім відправлена командувачам прикордонних військових округів телеграма... я був упевнений, що якби не підписав продиктовану Сталіном телеграму, то присутній при цьому Берія негайно заарештував би мене...» (Н.А. Светлишин. Круті сходи долі. Хабаровськ, 1992. С. 55-56).
У цій розповіді звернемо увагу на відсутність згадок про протести Жукова. Але й погроз не було ні з боку Сталіна, ні з боку Берії. Просто єдиний рятівник Вітчизни був упевнений, що його тут же заарештують... Тільки присутності і вигляду наркома внутрішніх справ було достатньо для безстрашного полководця, щоб без протестів і заперечень підписати наказ, який занапастив кадрову Червону Армію.
Для того щоб переконатися, наскільки серйозною була загроза особистій безпеці Жукова, давайте відкриємо «Журнал запису осіб, прийнятих Й.В. Сталіном». А то ж може вийти, що 10 червня 1941 року Жуков був у кабінеті Сталіна в один час, а грізний нарком Берія, якого так боявся безстрашний полководець, в інший.
Відкрили. Переконалися.
10 червня 1941 року Берія знаходився в кабінеті Сталіна з 22 години 30 хвилин до 00 годин 15 хвилин. Жукова в цей час у кабінеті Сталіна не було. І взагалі в цей день Жукова в кабінеті Сталіна не було. Отже, свої злочинні накази він писав не в кабінеті Сталіна, не під його диктовку і не під загрозою арешту.
В кабінеті Сталіна Жуков був наступного дня, 11 червня. Двічі. Але в цей день там був відсутній Берія.
Але припустимо, що все було так, як розповів Светлишин. Що ж виходить? На одній чаші терезів - безпека країни і життя десятків мільйонів людей, а можливо, і повне винищення всього народу, на іншій чаші - ілюзорна можливість арешту.
І єдиний рятівник Вітчизни тут же вирішує: так чорт з нею, з Вітчизною, чорт з ними, з мільйонами, аби мене не чіпали.
Розуміючи, що поясненням Светлишина Жукова не виправдати, «Красная звезда» (19 червня 2001 р.) застосувала інший трюк: «10 червня 1941 року Генштаб був змушений направити військовій раді КОВО наступну телеграму...» Ось так все просто: Генштаб був змушений... Так чому ж він змушений віддавати ідіотські накази? Хто його змушував на шкідницькі підривні дії проти власної армії, народу і країни? І виходить у товаришів з «Красной звезды», що геніальний начальник Генштабу тут ні при чому. Весь Генштаб винен. Але в Генштабі тисячі людей. Хто ж саме злодій і шкідник? А ніхто. Шифровка підписана одним ім'ям: Жуков, але стараннями «Красной звезды» він відсунутий в тінь, а весь Генштаб у дурнях.
Гаразд. Припустимо, що Жукова хтось змусив і боягузливий, слабовільний полководець підкорився. На цей варіант теж є заперечення. У 1957 році вожді, як люті пси, зчепилися в бійці за владу. Вигнані з вершин пояснили, що за Сталіна доводилося підписувати злочинні накази попри своє бажання: час такий був. На це гордий Жуков заявив, що він - не такий, що він - виняток. Сам він проти своєї волі злочинних наказів не підписував. І ось з'ясовується: підписував. Одна тільки шкідницька шифровка Жукова від 10 червня за своїми наслідками була більш згубною, ніж сотні наказів Хрущова, Молотова, Маленкова і Кагановича про масові розстріли.
– 3 -
Потрібно звернути увагу на дику дурість наказу Жукова: «Така дія може негайно спровокувати німців на збройне зіткнення...» Маячня. Логіка Жукова: якщо ми власні укріплені райони будемо тримати порожніми, якщо в них не буде військ, то Гітлер не нападе. Запитаємо: ну і як? Збулися пророцтва геніального військового мислителя? Ось Гітлеру донесли, що радянські укріплені райони не зайняті військами, і що: він тут же скасував рішення про проведення операції «Барбароса»?